«До свого покликання – перекладу Святого Письма – я йшов усе своє життя…»
Кожна людина має своє покликання від Бога, і дуже важливо, бути слухняним Йому й
виконувати те, для чого, власне, Він народив нас на цій землі, коли Бог дає нам Свої
одкровення. Бо, якщо відмежуватися від свого покликання, то незрозуміло, для чого ти прожив своє життя? Чи виконав ти волю Божу? Тому й Ісус, молячись у Гефсиманському саду, говорив:
«Нехай буде воля Твоя, Отче, а не Моя…» і зійшов на Голгофський хрест, оскільки це було Його призначенням.
Для моєї місії, пов’язаної з перекладом Святого Письма, Бог готував мене все моє життя. Але Він відкрив мені це в 1992 році, коли мені виконалося 40 років. І це одкровення я одержав під час мого навчання в Біблійному інституті «Christ for the Nations» («Христос для народів») під час мого спілкування з одним із викладачів, який був за фахом юристом. Справа в тому, що за освітою я також юрист, у минулому адвокат, але моя загальна освіта починалася в Київському суворовському військовому училищі, де з одинадцяти років мене готували як майбутнього військового перекладача. Потім навчався ще в одному військовому інституті іноземних мов, а також закінчив Київський держуніверситет імені Т.Г. Шевченко, де навчався на юридичному факультеті, і після закінчення працював за фахом.
Але навіть навчаючись в університеті, для своєї дипломної роботи (за пропозицією її
керівника С.С. Яценко) я переклав кримінальний кодекс Сомалі, порівняв його з італійським кримінальним кодексом (тому що Сомалі була колонією Італії) і показав “переваги” українського законодавства. У ті часи це було дуже актуально, і це була готова докторська дисертація. Мені було запропоновано вчитися в аспірантурі, але я відмовився, вирішивши, що повернуся до неї пізніше.
В 1986 році, коли трапилася аварія на Чорнобильській АЕС, я, як і багато інших, приймав участь у її ліквідації, а у лютому 1987 року, як наслідок, переніс важку форму інфаркту міокарда у свої 34 роки. Це було чудом, що я взагалі вижив, тому що інфаркт був ускладнений анафілактичним шоком на введені медикаменти. Лікарі тоді сказали: «Якщо Господь його не спасе, то йому вже ніхто не допоможе…». Я пам’ятаю, як я помирав і бачив видіння: що моє життя ось-ось обірветься, і в останні секунди я заволав до Нього: «Господи! Я не хочу вмирати! Спаси мене!» І тієї ж миті мовби все зупинилося, мов би в ліфті, який їхав під землю, хтось натиснув кнопку стоп…, і я був впевнений, що я не помру. І дійсно, Господь дарував мені друге життя.
Хоча я був і успішним адвокатом, але моя робота вже менше всього стала мене цікавити, я продовжував розмірковувати, для чого Бог дарував мені життя…
На Пасху у квітні 1990 року, коли я слухав по радіо ВВС проповідь про блудного сина біля четвертої години ранку, після закінчення якої проповідник запропонував помолитися, я промовив свою молитву покаяння…
Потім був день, улітку 1990 року, коли я зустрівся з людиною віруючою на той час уже 17- ть років, який мені й ще двом моїм друзям довгими вечорами розповідав про Святе Письмо, Новий Завіт, про вчення Ісуса Христа. Він не був тоді пастором, як зараз, але він знав Слово Боже і щиро любив Господа! Це був Валерій Миколайович Решетинський. Протягом пів року майже кожну п’ятницю й суботу ми збиралися, щоб слухати його; та інколи засиджувалися до полуночі й довше! Він прищепив мені любов до Слова Божого, як духовний батько народив мене, тому що був день 3 лютого 1991 року, коли я разом зі своїми друзями, схиливши коліна в церкві на Кар’єрній 44 віддав своє життя й серце своєму Спасителю Господові Ісусу Христу.
На Різдво 1991 року, я був посланий церквою до Америки у складі супроводжуючих групу з 111 чорнобильських дітей, а перед поверненням в Україну мені запропонували вчитися в міжнародному міжконфесійному біблійному інституті «Christ for the Nations» («Христос для народів») в Далласі, штат Техас. Одержавши благословіння від Господа, мого пастора, а також згоду з місця моєї роботи, я поїхав за призначенням, де й навчався протягом трьох з половиною років.
Час мого навчання був визначений Самим Господом, тому що Він сказав у Своєму слові до мене: «… ти будеш у благословенному місці, і не впирайся проти роботи Моєї…». Там дещо було ще сказано для мене. Я довго розмірковував, про яку ж роботу говорить мені Господь? Адже навчання для мене зовсім не було роботою.
Так трапилося, що ще до моєї подорожі до Америки, в лютому 1991 року до дня мого
народження за моєю молитвою я отримав подарунок від Господа – Біблію, Синодальний переклад. Зовсім незнайомі мені люди з Америки, згідно з анкетою, яку я заповнив на одному з євангелізаційних зборів у березні 1990 року. Коли я отримав Біблію, то був безмежно радий, і відтоді вона завжди була зі мною.
Коли я вперше відкрив її, то першими прочитаними мною віршами були слова: «Сину мій До слів моїх прислухайся і до промов моїх прихили вухо твоє! Хай не відходять вони від очей твоїх, зберігай їх усередині серця твого: бо вони — життя для того, хто знайшов їх, і здоров’я для всього тіла його. Понад усе, що бережеться, зберігай серце своє, тому що з нього — джерела життя!» (Притчi 4:20-23). Ці слова стали для мене подібно до бальзаму для мого серця та інструкцією на все моє життя! Опинившись в Америці, я зателефонував людям, що надіслали мені Біблію, щоб ще раз подякувати їм. У відповідь, вони запросили мене до себе в гості на три дні, в штат Аризона, надіславши білети на літак.
По завершенню мого візиту до цих людей, які потім стали моїми друзями, у день мого
від’їзду, рано вранці, господині зателефонувала свекруха, і, довідавшись, що в її домі адвокат «from Russia» (так вони називали всіх, хто був з колишнього Радянського Союзу), вона нагадала їй про пророче слово, що було в їхньому домі рік тому. Тоді господиня принесла мені свій зошит, у якому було записано те слово від Господа, де було сказано: «Через рік у цьому домі буде адвокат, і цей адвокат внесе зміни до закону, будучи дуже ревним до закону, як апостол Павло…». Коли я прочитав все те пророцтво, де ще багато іншого було сказано про характеристику того адвоката, то, незважаючи на те, що я опинився в їхньому домі в точності рік потому, я все ж сказав: “Ну це, швидше за все, не про мене! По-перше, у нас закони приймає Парламент, а у вас – Сенат. А по-друге, я дуже “маленький адвокат”, щоб вносити які-небудь зміни до кримінального або в цивільного закону, або до самої Конституції». І все-таки, ставлячись шанобливо до пророчого слова, я переписав його для себе.
У біблійному інституті, вивчаючи давньогрецьку й давньоєврейську мови, і ретельно
досліджуючи те, що написано в першоджерелі, порівнюючи з різними англійськими
перекладами Біблії, я бачив багато різночитань із Синодальним перекладом, особливо в Новому Завіті, і все більше переконувався, наскільки багато неточностей, які перешкоджали одержувати одкровення, приховані в оригіналі, та, взагалі, набагато краще розуміти Істину. Адже кожне слово, кожна кома, мали для мене як для юриста і перекладача величезне значення! Це приводило мене до непорозуміння: невже дотепер ніхто не міг зробити бездоганного, абсолютно точного стосовно першоджерела, перекладу російською мовою, ну хоча б Нового Завіту? Як і Біблія короля Якова (KJV), що має чудовий поетичний стиль, хоча деякі слова застаріли, а деякі були не адекватні стосовно оригіналу, в якій більше 7000 теологічних неточностей, однак і ця проблема була вирішена, коли був зроблений її новий переклад і нова редакція, і з’явилася більш досконала нова версія короля Якова (NKJV).
Згадую, як на лекції по «Фінансовому праву», яку нам читав адвокат Тейлор Ніколс,
викладач біблійного інституту, сказав: «Я чув, що серед вас навчається адвокат from Russia. Якщо ви є, будь ласка, підведіться». У підтвердження, я підвівся. І він запросив мене до свого офісу, щоб трохи поспілкуватися зі мною після занять. Ми розмовляли про все десь години півтори. Він також розповів мені деякі речі про себе, своє свідчення заради якого, як пізніше мені стало зрозумілим, Господь і дарував нам ту зустріч. Він розповів мені, що будучи людиною консервативною, за все своє життя він ніколи не був за кордоном, крім одного разу, коли йому було 18 років. Він тоді служив у морському десанті, і вони, дислокуючись в Англії, повинні були форсувати Ла-Манш, відкриваючи в 1944 році другий фронт.
«Висадка десанту мала бути дуже важкою й небезпечною, з великими втратами, – говорив він, – оскільки плацдарм являв собою відкрите заміноване узбережжя, і ми знали, що багато хто з нас загине. Перед початком операції я молився Господові, і в пошуках відповіді на питання: «Чи залишусь я живим?», я пішов до пророка, який був у нашому підрозділі. І через пророка до мене було слово від Господа, Який сказав мені, що я не загину і буду жити довго. Через нього Господь сказав мені все про моє життя, але мене також здивувало те, що в тому пророчому слові було сказано і про адвоката from Russia, якого я зустріну в моїх зрілих роках, і ця зустріч назавжди змінить його долю, оскільки він Мій обраний сосуд і зробить ту роботу, яку Я повелю йому виконати. Там ще щось було сказано про тебе, але внаслідок часу я вже не пам’ятаю.
Ось, – сказав Ніколс, – цей день настав, коли я все-таки зустрів адвоката from Russia, хоча ніколи не їздив за кордон, але те пророцтво сповнилося в повноті». Після цих слів він поклав руку на Біблію, що лежала на його столі, і сказав: “Але незважаючи на те, що я адвокат, Біблія для мене – це закон мого життя! Я живу за біблійними принципами й за законами духовними”».
І коли він промовив ці слова, для мене, як грім серед ясного неба, відкрився сенс того
пророцтва, що я переписав раніше, в Аризоні, тих слів, що той адвокат внесе зміни до закону …
Лише тоді я зрозумів, про який Закон йшла мова, і про що говорив Господь у пророчому слові! Я був чимало вражений тим одкровенням, і в той же час на мене зійшли страх і трепет від усвідомлення великої відповідальності, пов’язаної з моїм покликанням. Разом з тим, я не став братися за переклад Священного Писання, а лише почав молитися й просити підтвердження від Господа цього одкровення. Молився місяць, два, три, і одного разу (у той час я працював у бібліотеці біблійного інституту) моя начальниця сказала мені, що один із викладачів нашого інституту хоче подарувати нам частину своєї бібліотеки, і просила мене перевезти ті книги від неї на її автомобілі. Коли я прийшов до неї, то був чимало здивований: на килимі, у центрі кімнати лежала велика гора книг! І взагалі розміри всієї її бібліотеки вражали мене! Вона, побачивши мою здивованість, сама запропонувала мені: якщо мені потрібні якісь книги, то я без вагання можу взяти. Звичайно, я поцікавився: «А скільки?» Вона відповіла: «Стільки, скільки вам потрібно».
Мені було потрібно багато, тому що серед них були унікальні екземпляри перекладів
Біблій, словників, симфоній та іншої довідкової літератури. Я перевіз у свою кімнату книг двома ходками легкової машини! Але й ця кількість становила менш десяти відсотків від тієї кількості книг, які вона подарувала бібліотеці. Те, що я одержав як благословіння, було для мене свого роду знаряддям, завдяки якому я міг почати робити переклад, досліджуючи Писання, користуючись довідковою літературою. Я зрозумів, що це було відповіддю на мої молитви. Але мої друзі порадили мені одержати ще й друге підтвердження, як це було в історії з Гедеоном.
Минуло ще кілька місяців молитов до Господа з проханням підтвердити Його суверенну волю на цю працю й служіння. І якось під час однієї поїздки до колонії в якості тюремного служіння, я зустрівся там з капеланом. Він був вільнонайманий, сповідував римо католицьку віру, являючись солідного віку вченим: знав сім мов, закінчив Єрусалимський біблійний інститут, зробив свій переклад із грецької Нового Завіту, що був схвалений у Ватикані Папою Римським.
Ми розговорилися, і я розповів йому про те, що Господь також закликає мене почати роботу над перекладом, але я шукаю підтвердження, що на це є Його воля. Вислухавши мене, він наставив на мене вказівний палець і сказав: «Ти будеш винним перед Господом, якщо не зробиш те, що Він сказав тобі зробити, те, до чого Він покликав тебе!» Це повергло мене у страх Божий і я, записавши ці його слова у своїй Біблії, більше не спокушав Господа проханнями про Його підтвердження.
Я зрозумів, що якщо Бог тебе до чогось закликає, то Він дає тобі для виконання цього все необхідне: і мудрість, і віру, і терпіння, і помазання, і знання мов, і помічників – все це від Нього!
Але найголовніше, що Він дає – це одкровення! І підготувавши все необхідне до праці, я сів за переклад перших віршів Євангелія від Іоанна 1-го січня 1993 року…