Створено: 25.10.2013, Автор: www.everbible.com 52734229
«…бережіться, щоб ви не були захоплені оманою беззаконних і не відпали від свого твердого переконання»
2-е Петра 3:17
У наш час існує багато різних перекладів Біблії майже всіма мовами світу. Здавалося би, що потрібно тільки йти й проповідувати Слово Боже, яке записано в Біблії. Однак, якщо подивитися на всю різноманітність перекладів Біблії, які існують сьогодні у світі, виникає питання: який переклад потрібно взяти за основу? Переклади Біблії різні, а часом одні переклади не узгоджуються з деякими місцям інших перекладів. Це ставить у важку позицію будь-яку людину, яка хоче вивчати Слово Боже, але не знає, який переклад є цим Словом. Тут ми розберемося, які переклади більш правильно передають Слово Боже, а які містять у собі спотворення.
Для початку потрібно сказати, що Біблія не написана як цільна книга, а є збірником стародавніх манускриптів, які хоч якось збереглися до наших днів. Ці стародавні манускрипти не є оригінали, які прийшли до нас безпосередньо від Апостолів, але є переписаними працями перших християн, які хотіли зберегти Слово Боже. Манускрипти переписувалися в різні часи для збереження й передачі Слова Божого наступним поколінням. Але в різні часи був певний політичний і церковний вплив на переписувачів манускриптів, а тому різні манускрипти можуть мати відмінні риси від їхнього оригіналу. Тому, важливим для перекладу Біблії, є наявність більш стародавнього тексту серед усіх манускриптів, оскільки такий текст зазнав найменшу кількість виправлень і помилок.
Існує велика різноманітність манускриптів, які мають різну класифікацію. Щодо Нового Завіту, існують уніціальні рукописи, які являють собою великий текст, що може містити відразу кілька книг Нового Завіту. Також існують мінускули, які являють собою невеликі фрагменти тексту аж до пари віршів одного розділу. Що стосується Старого Завіту, то до нас дійшли Масоретський текст давньоєврейською мовою і текст Септуагінти давньогрецькою мовою, яка містить у собі повний текст Старого Завіту. Маючи велику різноманітність манускриптів, потрібно розуміти, на основі яких із них зроблений той чи інший переклад Біблії. Ми можемо довіряти самим стародавнім манускриптам і тим, які не суперечить стародавнім текстам.
Однією з перших повних Біблій є Вульгата, яка була написана латинською. Даний переклад був зроблений Ієронімом у період кінця IV — початок V-го століття. Цей переклад був зроблений під патронатом Папи Римського, після чого цей переклад використовувався в церквах Західної Європи. Старий Завіт Вульгати був зроблений на основі Масоретського тексту і Септуагінти. Новий Завіт уже був у той час латинню, який, швидше за все, прийшов із Африки, а тому Ієронім тільки вніс у нього правки.
У різні часи при перекладі Старого Завіту брався за основу Масоретський текст, на основі якого були зроблені такі переклади як переклад Мартіна Лютера німецькою мовою або переклад Короля Якова англійською мовою, навіть Синодальний переклад російською мовою теж зроблений на основі Масоретського тексту. Однак Вульгата частково містить у собі текст Старого Завіту із Септуагінти, також Єлизаветинська Біблія містить у собі переклад Септуагінти. Особливістю Септуагінти є те, що практично всі сучасні переклади Біблії ґрунтуються на ній, незалежно від конфесії, яка робить цей переклад. Такий авторитет Септуагінта одержала завдяки думці, що вона є більш стародавнім текстом, ніж Масоретський текст, проте підтвердження цьому практично не існує.
Новий Завіт не такий цільний, як Старий Завіт, і практично не має повних манускриптів, що містять увесь текст Нового Завіту. Для перекладу потрібно збирати різні частини тексту з різних манускриптів, щоб мати цільний текст, а тому довгий час використовувалася Латинська Вульгата. Однак у період XV-XVI століття був зроблений цільний давньогрецький текст, який одержав назву Textus Receptus. Цей текст був зібраний з багатьох стародавніх манускриптів Еразмом Ротердамським. Більшу частину новозавітних текстів Еразм узяв із двох рукописів, знайдених ним у монастирській бібліотеці в Базелі, а також він використав різні манускрипти. Це було перше повне зібрання давньогрецьких текстів Нового Завіту в єдину книгу, яка пізніше лягла в основу перекладу Мартіна Лютера, а також перекладу Короля Якова.
Даний текст значно відрізняється від тексту ватиканських манускриптів, які нібито більш стародавні. Після появи Textus Receptus, багато хто почав його критикувати за нібито велику кількість помилок, а пізніше оголосили, що Textus Receptus зроблений на основі більш пізніших манускриптів, ніж ті, які використовуються Ватиканом. Це змусило текстуальних критиків шукати альтернативний текст, що включає критичні зміни. Першим критичним текстом став текст Вескотта й Хорта. Вони взяли за основу Синайський, Ватиканський та Олександрійський кодекси. Даний критичний текст був зроблений у 1881 році за принципом: якщо два автори Євангелія узгоджуються один з одним, це означає, що один автор списував у іншого. Крім того, якщо для одного місця Писання існують різні варіанти давньогрецького тексту, значить потрібно брати той, який коротше і містить менше слів, а також той, який менш зрозумілий.
Це принципи текстуальної критики, які використовуються сьогодні для створення критичних текстів і сучасних перекладів Біблії. Саме такі критики відкинули текст Еразма й побудували свій власний текст, використовуючи абсурдні принципи. Всі інші критичні тексти ґрунтуються на тексті Вескотта-Хорта, вносячи туди деякі правки, що означає їхню прихильність до єгипетських манускриптів, які були зроблені під впливом Папи Римського в період III-IV століття.
Протистояння Textus Receptus і критичних текстів, можна вирішити порівнянням із самими стародавніми текстами, які частково збереглися до наших днів. Незважаючи на те, що Ватиканський кодекс вважається більш стародавнім, це не гарантує більш правильний текст, ніж Textus Receptus, у порівнянні з більш стародавніми текстами. Для початку потрібно сказати, що першим латинським перекладом Нового Завіту був переклад, який прийшов із Африки, який був популярний до 210 року н.е., тобто ще до появи Вульгати Ієроніма. Проте Ієронім вніс певні зміни в латинський переклад і правлену версію включив у Вульгату.
Але багато християн, які не були прихильні до Папи Римського, відмовилися від Вульгати й використовували старий варіант Писань латинню. За це, наприклад, Альбігойців назвали єретиками. Про древню Біблію згадував ще Тертуліан. Ця Біблія була названа як Італа й саме її правив Ієронім при створенні Вульгати. Також потрібно звернути увагу на сирійські манускрипти, які ближче всього до самих стародавніх текстів, що йдуть до Апостолів. Таке твердження можна обґрунтувати тим, що більша частина авторів були в Малій Азії й Сирії, і ці манускрипти більш стародавні в середньому на 100 років, ніж Ватиканський і Олександрійський кодекси.
Ще потрібно сказати, що зберіглося дуже багато стародавніх папірусів, багато з яких більш стародавні за єгипетські манускрипти. Вони написані на звичайному папері й використовувалися серед пересічних людей, що робить їхнім додатковим джерелом перевірки істинності перекладу. Критики тексту позначають папіруси літерою “Р”, а значить, ми також будемо використовувати це позначення для подальшого порівняння критичних текстів і Textus Receptus.
Розглянимо відмінності між Textus Receptus і критичними текстами:
– Іоанна 8:38: «Я говорю те, що бачив у Отця Мого; а ви робите те, що бачили у отця вашого». У даному тексті фраза Textus Receptus: «що бачили у отця вашого» повністю відповідає папірусу P66 (II ст.) і сирійському палімпсесту (IV ст.). Однак критичні тексти стали на бік більш пізнього Ватиканського кодексу, де ця фраза звучить як «що чули у отця вашого». Це говорить проти критичного тексту й на користь Textus Receptus.
– Іоанна 12:3: «Тоді Марія, узявши фунт чистого дорогоцінного нардового мира, помазала ноги Iсусу й обтерла ноги Його волоссям своїм. I наповнився дім пахощами від мира». У цьому тексті Textus Receptus містить слово «Марія», що узгоджується з папірусами P45 (III ст.), P66 (II ст.), P75 (III ст.) і здебільшого манускрипті. Однак критичні тексти вибирають більш пізніший Ватиканський варіант, у якому це слово звучить як «Маріам».
– Лука 22:20: «Так само й чашу після вечері, говорячи: «Ця чаша — Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається». Тут фраза Textus Receptus: «Так само й чашу після вечері» узгоджується з папірусом P75 (III ст.), але критичні тексти знову беруть пізнішу версію Ватиканського кодексу, яка дослівно звучить як “і чашу також після вечорі”.
-1 Коринфянам 5:4: «в Iм’я Господа нашого Iсуса Христа, коли зберетеся ви й дух мій із силою Господа нашого Iсуса Христа». У цьому тексті Textus Receptus в кінці вірша містить слово «Христа», що відповідає папірусу P46 (III ст.), Синайському кодексу (IV ст.) та інших стародавнім латинським текстам IV-V -го століття. Однак це слово було вилучено в єгипетських манускриптах, на боці яких у черговий раз виявилися творці критичних текстів.
– Якова 5:16: « Признавайтеся у провинах один перед одним і моліться один за одного, щоб ви були зцілені. Багато може ревна молитва праведного!». Тут Textus Receptus містить слово «провини», яке узгоджується практично з усіма манускриптами, але критичні тексти замість слова «провини» вставляють слово «гріхи». Але слово «гріхи» було помічено тільки в невеликій кількості Олександрійських текстів, в тому числі й у Ватиканському кодексі. Напрошується питання: чому береться цей невірний варіант, що суперечить більшості манускриптів? Відповідь може бути тільки в тому, що критичні тексти є винаходом католиків і були створені для підтримки власних навчань. Даний текст був відредагований для виправдання вчення сповіді гріхів.
– Матвій 23:14: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що розоряєте доми вдів і напоказ довго молитеся: через це приймете найтяжче осудження!». Даний текст Textus Receptus, який підтверджується низкою візантійських манускриптів, які є більш стародавніми, ніж Ватиканський кодекс, тому що в IV-V століттях було лише їхнє редакційне редагування, але до цього, вони вже існували, а Ватиканський кодекс був тільки написаний у період IV-V століть. Даний текст Нового Завіту відсутній у єгипетських манускриптах, які безпосередньо пов’язані з Ватиканом, і тому він відсутній у критичних текстах, не маючи на це ніяких обґрунтувань.
– Матвій 1:25: «I не пізнав її, доти, поки не народила вона Сина свого первородного; і він дав Йому Ім’я Ісус». У цьому місці Textus Receptus містить слово «первородний», яке узгоджується з рядом манускриптів, у тому числі з візантійським. Але цього слова немає в Ватиканському кодексі, тому критичні тексти віддають перевагу більш пізнішому Ватиканському кодексу і видаляють це слово із тексту. Це видалення було зроблено для захисту вчення, що у Марії не було дітей від Іосифа, а це означає, що слову «первородний» не місце у католицьких критичних текстах.
– Матвій 19:17: «Він же сказав йому: «Що ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, крім одного Бога. Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, виконуй заповіді». У тексті Textus Receptus зазначена фраза «що ти називаєш мене благим?”, яка узгоджується з більшістю манускриптів, включаючи візантійські тексти. Але пізній Ватиканський кодекс містить фразу «що запитуєш мене про благого?», якого чомусь вставили у критичні тексти, незважаючи на те, що воно не підходить по контексту і порушує ясний зміст.
– Марк 1:2-3: «Як написано у пророків: «Ось, Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою». «Голос волаючого в пустелі: приготуйте путь Господа, прямими зробіть стежки Його!». Даний текст став апогеєм сліпоти текстуальних критиків, які сліпо беруть за основу Ватиканський кодекс, незважаючи на те, що Textus Receptus узгоджується з багатьма манускриптами періоду ІІ-V століть, крім Ватиканського і деяких інших із єгипетської групи. Тут Textus Receptus містить фразу «як написано у пророків», що відповідає більшості манускриптів, але критичні тексти бездумно зробили заміну на слова: «як написано в Ісаї пророка». Це повний абсурд критичних текстів, хоча б тому, що слова «Ось, Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою» написав пророк Малахія 3:1, а слова в Марка 1:3 записав пророк Ісая. Тут Textus Receptus не тільки покладається на більш стародавні манускрипти, але й вірно передає суть того, що дані слова належать двом різним пророкам, а не одному Ісаї як це подають текстуальні критики. Ця фальсифікація Писання збережена у всіх критичних текстах і у всіх сучасних перекладах, які ґрунтуються на критичних текстах.
Крім вищезазначених прикладів, існує маса відмінностей між Textus Receptus і критичними текстами. Незважаючи на те, що Textus Receptus узгоджується з більш стародавніми текстами, ніж єгипетські манускрипти, багато хто продовжує вірити, що єгипетські тексти є більш стародавніми, ніж джерела Textus Receptus. Проте, конкретні приклади показують, що текст Textus Receptus зроблений на основі одних із самих стародавніх манускриптів, частина яких можливо не дійшла до наших днів. Тому цей текст є унікальним і фактично єдиним достовірним повним текстом Нового Завіту, який був узятий із самих стародавніх джерел. На противагу цьому, єгипетська група манускриптів, які беруть до уваги критичні тексти, є католицькою підтасовкою. Її коріння знаходяться ще у працях Орігена, який першим почав спотворювати Писання.
Отже, можна сказати, що переклади Нового Завіту, що засновані на Textus Receptus, перебувають ближче до істини та до стародавніх джерел, ніж ті, що засновані на критичних текстах. Популярними перекладами, що узгоджуються з Textus Receptus, є: переклади Короля Якова й Мартіна Лютера, Синодальний переклад, а також переклади Морачевського, Куліша й Огієнка українською мовою. Треба сказати, що останнім часом робляться коригування цих перекладів, особливо це стосується перекладу Короля Якова. Тому бажано використовувати більш старі версії редакцій, де менше внесено змін текстуальними критиками.
На противагу старим і перевіреним перекладам, сьогодні створюються переклади, засновані на критичних текстах, популярними серед яких є New American Standard Bible (NASB) нова американська стандартна Біблія, English Standard Version (ESV) англійська стандартна версія і більш 60-ти інших англомовних сучасних версій, переклад Кассіана, «Радісна Звістка», переклад Хоменко українською мовою, а також «Переклад Нового Світу». Ці переклади повністю узгоджуються з католицькими спотвореннями і доктринами, які не відповідають самим стародавнім текстам.
Цікавим є компромісний переклад Турконяка українською мовою, в якому він залишає в багатьох місцях текст, що узгоджується з Textus Receptus, але в той же час фрагменти, які не узгоджуються з критичними текстами, беруться в квадратні дужки. Це не правильний підхід, тому що католицькі тексти і Textus Receptus протирічать один одному, що робить неможливим компроміс. Такий переклад не дає читачеві істину, але дає можливість вибрати, у що вірити. Це призводить до того, що кожен починає вірити у що хоче, а не в єдину істину.
Тепер розглянемо протистояння текстів Старого Завіту, до яких відноситься давньоєврейський Масоретський текст і давньогрецький текст Септуагінта. Масоретський текст був остаточно сформований після ІІ-го століття нашої ери, а Септуагінта традиційно датується періодом ІІІ-II століття до нашої ери. Саме це штовхає сучасних текстологів до заяви, що Септуагінта є більш стародавнім текстом Старого Завіту, а Масоретський текст, на їхню думку, містить масу антихристиянських виправлень. На підтримку Септуагінти навіть говорять, що кумранські сувої підтримують Септуагінту та відрізняються від Масоретського. Однак у всьому цьому потрібно розібратися, що є правдою і який текст краще до використання при перекладі Біблії.
Септуагінту також називають ще «перекладом сімдесяти» (LXX) і говорять, що вона згадується в листі Арістея до Філократа, яке було написано під час царя Птолемея II. Подібні заяви треба перевіряти, але перед цим слід сказати, що Септуагінта ніде не згадується раніше II-III століття нашої ери, крім цього листа. Однак, можна побачити величезну сумнівність даного листа, як і його автора. У тексті листа давньогрецький текст називається як «переклад сімдесяти», але при цьому вказується, що перекладачів було 72. Це явна помилка, яку допустив не далекоглядний автор листа. У листі стверджується, що було взято по 6 чоловік з кожного коліна Ізраїлю, що в кінцевому підсумку призводить до 72 перекладачів, але ніяк не 70. Абсурдним у даній ситуації є те, що були взяті євреї з 12 колін Ізраїлю, тому що в період ІІІ-ІІ-го століття нашої ери не було відомо, де перебувають коліна Ізраїлю, і не було можливим знати, хто з якого коліна, і навіть не було того, хто б зробив генеалогічне дерево. Тому не зрозуміло, на якій підставі були обрано по шість чоловік з 12 колін Ізраїлю. Більш того, правовірні євреї відмовилися би від перекладу Старого Завіту грецькою мовою, тому що зберігати Писання повинні були тільки Левіти, а це означає, що інші коліна не мали на це право. Все це дає зрозуміти, що «лист Арістея» є пізньою фальсифікацією, яка з’явилася в період ІІ-ІІІ-го століття. Приводом для цього стала підтримка грецького тексту, який ніде не згадується до ІІ-го століття. Якби існувала стародавня Септуагінта, яку цитували Христос і апостоли, як про це багато хто заявляє, то про неї було б набагато більше інформації серед ізраїльського народу, а також серед перших християн апостольських часів.
Також підозрілим є те, що Септуагінта містить у собі апокрифи, яких немає в Масоретському тексті. Якщо Масоретський текст більш пізніший, чому тоді євреї не зберегли апокрифи як частину свого Писання? Якщо апокрифи не були частиною єврейського канону, то виходить, що в Септуагінті вони з’явилися пізніше Масоретського тексту, тобто після ІІ-го століття. Тут напрошується висновок про те, що хтось дописав апокрифи до Септуагінти після ІІ-го століття нашої ери або просто сама Септуагінта є створенням, що має початок з ІІ-го століття нашої ери.
Що стосується кумранських сувоїв, потрібно сказати, що всі, хто говорить, що Септуагінта підтверджується цими сувоями, не мають підстав говорити про це, тому що ніхто не може назвати номер сувою і не приводить конкретного тексту. Всі подібні заяви є лише порожніми словами, тому що доказу в них просто немає. А тому просто неприпустимо говорити, що кумрани підтверджують Септуагінту.
Сучасні перекладачі Біблії завжди використовують Септуагінту і критичний текст разом, і практично всі нові переклади зроблені в такому ж дуеті. Це відбувається тому, що Септуагінта є більш пізнішим витвором, який погоджується з більш пізнішими єгипетськими манускриптами. Підозріла схожість текстів у Септуагінті та пізніших манускриптів, говорить про те, що все ж таки Септуагінта була написана незадовго до появи єгипетських манускриптів Нового Завіту, тим більше, що Давня історія не знає ні про яку Септуагінту та легенду про 70 або 72 євреїв, які переклали Священне Писання.
Зайвим аргументом проти Септуагінти є те, що Ієронім у ІV столітті при створенні латинської Вульгати спочатку використав Септуагінту, але потім відмовився від неї і значну частину Старого Завіту зробив на основі Масоретського тексту. Якщо Септуагінта є стародавнім і непогрішним джерелом, то чому перекладач, який жив у ІV столітті відмовився використовувати її? Мабуть він розумів, що ніякої стародавньої Септуагінти не існує і більш достовірного тексту, ніж Масоретський ми просто не маємо.
Переклади Біблії, які мають у своїй основі Масоретський текст, є тими ж, що й переклади, які використовують Textus Receptus, а саме такі як переклад Короля Якова, переклад Мартіна Лютера, Синодальний переклад, українські переклади Куліша й Огієнка. Але всі сучасні переклади, а також частина перекладів, зроблених після 1881 року сповідують Септуагінту й критичні тексти. Також Септуагінта була використана для створення Єлизаветинської Біблії старослов’янською мовою.
Все вищесказане говорить про те, що є величезна різниця між перекладами Біблії, які сьогодні ми можемо читати. Потрібно вибирати переклади, стародавній текст яких більш достовірний і менш суперечливий, і такими виявилися переклади, що були зроблені на основі Масоретського тексту і Textus Receptus.
Автор: www.everbible.com 52734229