Бог нас випробовує чи спокушає?
Це більш риторичне питання, і я думаю, ви всі знаєте правильну відповідь. Тим не менш, Святий Дух cпонукає мене винести це питання знову на порядок денний, тому що у своїй молитві “Отче наш” ми продовжуємо цитувати старий Синодального переклад, не замислюючись: а чи не спокушаємо ми цим Бога? Чим? Я поясню.
Тому я відразу наведу вам приклади загальновживаних перекладів українською та російською совами, а також новий переклад, що називається Вічне Євангеліє, конкретно цей вірш із цієї молитви Матвія 6:13:
Синод.: «и не введи нас в искушение, но избавь нас от лукавого. Ибо Твое есть Царство и сила и слава во веки. Аминь». Огиен.: «І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь». УБО: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь». В.Е.: «и не введи нас в тяжкое испытание, но избавь нас от лукавого. Ибо Твоё есть Царство, и сила, и слава вовеки. Аминь». В.Є.: «і не введи нас у тяжке випробування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь».
Ми дійсно повинні визнати, що цей вірш складний для розуміння і правильного перекладу, над яким перекладачі б’ються стільки років, скільки він існує, тому що це основна молитва, якою моляться віруючі, тому що їй нас учить Ісус, як приклад молитви.
Складність перекладу полягає в тому, що нам здається, що у цьому реченні є мовби два протиріччя. І одне взаємо виключає інше. Тому перекладачі Синодального тексту вирішили зберегти логічну послідовність конструкції речення, але при цьому постраждала теологічна частина. Я вважаю, що в цьому випадку перевагу потрібно віддати теологічній точності, тим більше це стосується Самої Особистості Бога Отця, Його фундаментальної характеристика.
Звичайно на перший погляд конструкція речення побудована так, що з першої частини повинна випливати друга частина; і відповідно до логіки, якщо друга частина речення, починається з протиставного сполучника “але” (грецьке «алла»), бо сказано: «але визволи нас від лукавого», значить у першій частині мова повинна йти про спокусу, чим і займається лукавий, ворог людини, бо це його прерогатива.
Але тоді виникає теологічне протиріччя: просячи Бога Отця не вводити нас у спокусу, ми тоді кидаємо тінь над Нього, приписуючи Йому ті властивості, які належать лукавому (спокушувати людину злом). Тому тут важливо розібратися й вирішити, що важливіше: істина чи лінгвістика з її законами побудови речення і логіки.
Грецьке слово «пейрасмос» від кореневого «пейрадзо» має одночасно семантику двох слів: як випробування і як спокуса. Причому варто підкреслити, що це не якесь звичайне випробування, як ми побачимо це пізніше через інші грецькі слова Нового Завіту, а це досить серйозне, сміливо можна називати, це дуже тяжке випробування! Наприклад, випробування, що випало на долю Іова (розділ 2:6-10).
Якщо «пейрасмос» приходило від Господа, то воно завжди мало значення випробування, коли мова йшла про сатану, то це слово «пейрасмос» несло значення «спокуса», який посилав всі ці тяжкі лиха на Іова, хоча вони прийшли з дозволу Господа, Який сказав: «Ось все, що у нього… у руці твоїй, тільки на нього самого не простягай руки твоєї». І відійшов сатана від лиця Господа» (Іов 1:12).
З Писання ми знаємо, що Господь Бог не вводить нікого у спокусу, як це й написано в посланні Якова 1:13, «У спокусі, нехай ніхто не говорить: «Мене спокушає Бог». Тому що Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого».
Те, що Писання говорить, як би про подвійну семантику цього слова «пейрасмос», і при чому саме як про тяжке випробування, то видно з контексту віршів, де воно вжито. Наприклад, у книзі Буття 22:1 ми читаємо: «І було після цих подійD Бог випробовував Авраама і сказав йому: «Авраам!» Він відповів: «Ось я!»
У деяких інших перекладах цього вірша написано: «… Бог спокушав Авраама». Дуже показово виглядає щодо цього це загальновживаний переклад Короля Якова (KJV), який побачив світ у 1611 році, і який користується досить відомою популярністю до цього дня. У ньому, зокрема, написано: «And it came to pass after these things, that God did temted Abraham, and said unto him, Abraham: and he said, Behold, here I am». «І сталося після цих подій, що трапилися, Бог спокушав Авраам, і сказав йому: Авраам, і він сказав, ось, тут я». У цьому вірші англійське слово «temted» однозначно перекладається лише як «спокушати». Оскільки цей переклад Короля Якова користувався авторитетом протягом багатьох століть, хоча й у ньому були певні неточності та теологічні помилки (понад 7000 з них істотних), то під час наукової конференції, що відбулася в Каліфорнії в 1978 році, де були зібрані провідні теологи світу, було ухвалено рішення: внести відповідні зміни в даний переклад, як у мовному, так і в теологічному відносинах.
Так, у новій версії Короля Якова цей вірш тепер звучить по-іншому. А саме: «Now it came to pass after these things, that God tested Abraham, and said to him, “Abraham!” And he said, Here I am». «І сталося після цих подій, що трапилися, Бог випробовував Авраам, і сказав йому: Авраам, і він сказав, ось, тут я». І цій версії перекладу вже використане слово не (temted) спокушав, але (tested) випробовував! Із чим зв’язане таке перетворення? Із розумінням одкровення написаного в самому тексті вірша й контексті всієї Біблії! Згідно із законом герменевтики, Біблія, не суперечить сама собі! Всі вірші в ній – це гармонія, і навіть краще – це симфонія Слова!
Навіть перекладачі Старого Завіту з давньоєврейської мови давньогрецькою мовою, коли створювалася Септуагінта (так званий переклад сімдесяти тлумачів), який був початий, як це прийнято вважати в 280 році до Р.Х., уже тоді перекладали цей давньоєврейське слово «на-сау» як «випробовувати, спокушати» – цими двома словами.
У книзі Вихід у вірші 17:2 написано: «І дорікав народ Мойсеєві, і говорили вони: «Дайте нам води пити!» І сказав їм Мойсей: «Чого ви дорікаєте мені. Навіщо спокушаєте Господа?» і тут також ужите це єврейське слово «на-сау», як «випробовувати, спокушати».
Хоча в давньоєврейській мові є й інші слова із значенням «випробовувати», «піддавати випробуванню», але вже без другого його значення «спокушати». Наприклад, слово «baw-хан» (ба-кхан). У книзі Буття 42:14-15 написано: «I промовив до них Іосиф: «Це саме я й говорив вам, сказавши: “Ви лазутчики!” Ось як ви будете випробувані: присягаюсь життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди найменший брат ваш». Іосиф говорить братам своїм, що вони будуть випробувані. Однак у цьому слові «baw-хан» (ба-хан) уже немає другого значення «спокушати».
Подібно до того, як у Старому Завіті, так і Новому Завіті також є слово, що перекладається як «випробування». Це грецьке слово «докіме», – випробування, перевірка на вірність, доказ (визначення якості, здібностей, до певних дій, як доказ вірності й присвяти. Проте семантика цього слова вже не має другого значення «спокуса», як у слові «пейрасмос». Тому важливо знати й розуміти, яке саме конкретне слово використовує оригінал, щоб розрізняти про яке випробування йде мова.
Наприклад, у 2Кор.8:1-2 апостол Павло писав: «Сповіщаємо ж вас, браття, про благодать Божу, дану церквам македонським; тому що серед великого випробування скорботою примножується їхня радість, і глибока їхня убогість щедро виявилася в багатстві їхнього щиросердя». У цьому вірші слово «випробування» – грецьке «докіме», тобто випробування, перевірка, доказ вірності, і воно має лише одне, а не подвійне значення, як слово «пейрасмос», випробування і спокуса.
Є й інші приклади вживання цього грецького слова «докіме» у Новому Завіті, але більш детально зупинятися на них, думаю не має потреби. Тому в перекладі «Вічне Євангеліє» однозначно дана перевага із двозначного значення грецького слова «пейрасмос» значенню «випробування», як це й зробив Іван Огієнко, який не боявся написати теологічно правильно: «не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого…».
Отже, у даній молитві немає ніяких протиріч, якщо вкладати в її зміст саме те, про що писав апостол Матвій.
Апостол Матвій при написанні молитви «Отче наш» не припускав, що згодом можуть
виникнути проблеми з розумінням того, про що він писав, а саме: «не введи нас у «пейрасмос» у тяжке випробування!» Ми дійсно можемо попросити Господа, щоб у наше життя не було послане випробування подібне до Іова або Авраама, тому що не кожен може успішно витримати такі випробування. І той факт, що воно було послане Іову та Аврааму Господом це видно з контексту книг Старого Завіту.
Актуальність питання полягає в тому, що настав час виправляти звичне релігійне відношення до непогрішності раніше зроблених перекладів у молитві «Отче наш», яке доводить, що католицька Церква в особі Папи Римського вже зробила свій рішучий крок у цьому напрямку, і тому я зачитаю вам інформацію, яка, можливо, пройшла непоміченою, котра говорить, що Глава католицької Церкви Папа Римський Франциск зробив офіційну заяву, представивши 22 травня 2019 року схвалений змінений текст молитви «Отче наш», над яким працювали 16-ть років. Про це повідомляє Daily Mail (Щоденна пошта).
Він відзначив, що суть молитви мовою оригіналу (грецькою) вже втрачена, тому необхідно дещо змінити в тексті, щоб кожне вимовлене слово було зрозумілим для будь-якого віруючого.
Над вивченням тексту молитви і його зміною єпископи і експерти працювали протягом 16 років. У новій редакції слова молитви «не веди нас у спокусу» замінені на «не дай нам піддатися спокусі». У такий спосіб пояснюється, що Бог не вводить людину у спокусу, а допомагає вибратися з неї. Уводить у спокусу сатана.
Франциск також вважає, що помилка могла бути зроблена вже при записі молитви, тому що Ісус Христос вимовляв її арамейською мовою, а потім вона була перекладена грецькою, яка в той час була канонічною. Уже з грецької молитву переклали англійською мовою. Проте якою мовою був зроблений оригінал молитви, ми поговоримо пізніше, а зараз треба прокоментувати їхній переклад.
По-перше, був змінений відмінок у слові «спокуса». Оригінал говорить про те, що це слово має знахідний відмінок, тоді як вони відображають його як давальний відмінок «спокусі» а слово «ейсферо» (уводити, вносити) замінене словом «піддатися».
По-друге, у молитву введені слова, яких зовсім немає в оригіналі, такі як «не дай нам».
Тому оригінал зазнав значних змін при перекладі. І виникає питання: наскільки при цьому постраждала теології цього вірша? А це вже на совісті перекладачів.
Тепер давайте повернемося до питання про запис цієї молитви в оригіналі та на якій мові вона була вимовлена із самого початку.
Стверджувати, що були зроблені помилки при перекладі молитви з арамейської мови грецькою, я вважаю, необґрунтованим. Чому? По-перше, тому що в ті часи не арамейська мова була загальновживаною, хоча Ісус і володів нею, а саме грецька! Вони кажуть, що Ісус вимовляв її арамейською мовою, а потім вона була переведена грецькою. Ця ствердження не тільки є спірним, але й необґрунтованим! Повторюся: це ствердження безпідставне, що Ісус вимовляв цю молитву «Отче наш» арамейською мовою, а потім її переклали грецькою.
По-друге, немає жодного документа й доказу, який би свідчив, що молитва «Отче наш» була написана арамейською мовою, а тим більше вимовлялася Ісусом арамейською мовою. Чому? Тому що саме грецька мова за волею Всевишнього стала загальновживаною мовою вже з 336 до Р.Х.(!) і була такою протягом наступних 800 років! Із чого це походить? Із всесвітньої історії, яка показує нам, що буда так звана епоха еллінізму або елліністичний період. Вона не виникла, як кажуть, на рівному місці. Справа в тому, що Бог дозволив Олександру Македонському (Олександру Великому, як називають його історики), завоювати багато держав на Близькому Сході (включаючи Ізраїль), у Центральній Азії, а також на сході, включаючи Індію, де скрізь насаджувалася грецька культура і грецька мова!
У тих державах, які відкрили свої ворота армії Македонського, Олександр ставив своїх намісників із числа скорених правителів, а тих, хто чинив йому опір – під меч!
Іудеї були мудрими і відкрили ворота Єрусалима перед Олександром, який скорив багато народів, і навіть пояснили йому й допомогли йому принести жертвопринесення в їхньому Храмі! Ви можете собі уявити, язичникові в їхньому Храмі дозволили принести жертвопринесення…
До чого такий “ліричний відступ”? До того, що в ті часи, через 300 років після їхнього завоювання Македонським, як зазначає Наталя Загорська: «Всі грамотні іудеї в той час говорили і писали грецькою, тому що Олександр Македонський перед приходом Христа (початок його правління 336 до Р. Х. – і 323 до Р. Х. (смерть Олександра на 32 році життя), увів закон!: це був ЗАКОН, а не його побажання: одна мова в єдиному світі, і іудеї змушені були вивчити, а потім писати й говорити грецькою! Лука був греком, Іоанн, Матвій і Марк були євреями, але писали, як апостол Павло, грецькою. Апостол Петро також писав свої послання грецькою».
А тепер давайте звернемося до Писання: Діяння 22:1-2, де написано: «Мужі-браття і батьки! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами!» Почувши ж, що він заговорив до них єврейською мовою, вони ще більше затихли…» Цікаво, а до цих пір, він якою мовою говорив з ним? Звичайно, грецькою! І в іншому місці в Писаннях (Гал.6:11) апостол Павло пише: «Бачите, як багато я написав вам своєю рукою».
Господь Ісус Сам говорить: «Не думайте, що Я прийшов скасувати Закон чи Пророків; Я прийшов не скасувати, а виконати» (Мф.5:17). Чи стосується це тільки Тори, Писання або й інших законів, установлених римлянами.
Звичайно, й інших! Саме тому вони посадили митарів, які стягували податки з іудеїв на користь Римської держави! Ісус також виконав і ці вимоги закону. Фарисеї ж усіляко відшукували, щоб спіймати Його, Ісуса, у порушенні принаймні якогось закону, щоб негайно віддати Його до рук, так званого правосуддя фарисеїв і релігійних людей або римлян. Але Ісус ніколи не давав їм ніякої підстави. Навіть коли вони прийшли запитати Його: чи давати подать кесареві чи ні? І ми знаємо, як відповів їм Господь, спочатку сказавши: що ви Мене спокушаєте…
І тим більше, коли привселюдно вимовлялася Господом Нагірна проповідь перед тисячами людей, і вимовлялася вона, як ви розумієте, не арамейською, якою тоді вже володіли далеко не всі, і не давньоєврейською мовою, а саме грецькою, яка була в той час загальновживаною! У протилежному випадку було б швидко донесено Синедріону, і Ісуса віддали б римській владі за невиконання закону, що суворо діяв у ті часи.
І, нарешті, є артефакти! Як ви думаєте, чи від великої любові до римлян або до грецької мови, у ті дні, за часів Ісуса Христа, євреї писали на своїх надгробних пам’ятниках грецькою мовою, не арамейською або давньоєврейською? Ні, звичайно! А сьогодні ми знаємо, що близько 80% всіх надгробних пам’ятників у Ізраїлі у євреїв (за часи Ісуса Христа) були написані грецькою мовою!
Таким чином, Господь не стане суперечити Сам Собі і НЕ буде НЕ давати піддаватися спокусі, тобто Він НЕ буде забороняти тобі вводити самого себе у спокусу, як це зробили Єва й Адам, піддавшись звабі, спокусі від диявола. Їм було сказано «не їсти», а те, що вони не послухалися і все-таки спробували, – це був їхній вибір! Бог дає кожному волю вибору: чи робити, чи не робити. Ось чому Ісус сказав: «Пильнуйте і моліться, щоб не увійти у спокусу; хоча дух бадьорий, плоть же слабка» (Mр.14:38), тому що людина сама може увійти у спокусу, якщо вона не буде пильнувати!
А Господь, повторюся ще раз, НЕ буде НЕ давати увійти у спокусу… Входити або не входити – це вибір кожного! Входити (це активна форма дієслова, як і написано в оригіналі) і це справа кожного, це його вибір! Крім того, у цьому вірші (Марк 14:38) в оригіналі тексту немає вислову «впадати у спокусу». Людина не впадає (знепритомнівши), але входить (свідомо), як і написано в грецькому манускрипті.
У 2002 році, під час богослужіння в Києві Девіда Вілкерсона, він розповів один випадок, як одного разу до нього в офіс церкви прийшов один чоловік. Після нетривалої розмови, відвідувач запитав Давида: «Девід, невже ви не впізнаєте мене?» Хоча Девід уважно придивився до нього, проте дав негативну відповідь. Тоді відвідувач, будучи трохи збентежений, назвав своє ім’я… Почувши ім’я, Девід з подивом запитав: «Невже це ти, Стіве? А що сталося? Що трапилося з тобою?»
Після цих слів Стів сказав: «Ти знаєш, Девід, п’ятнадцять років тому, після того як я провів недільне богослужіння у своїй церкві, я подумав не повертатися додому на машині, як звичайно, а вирішив пройтися пішки вулицями Нью-Йорка. Проходячи по одній з вулиць, я побачив кінотеатр для людей… нетрадиційної орієнтації. Я вирішив зайти і подивитися, що це таке. Я зайшов туди, але вийшов відтіля іншою людиною: я втратив мою сім’ю: дружину, трьох дітей, і, як пастор, я втратив церкву. Я став іншою людиною…».
Давид тоді нагадав нам, що говорив нам Ісус, як це написано в Євангелії від Марка 14:38, що нам воістину потрібно пильнувати й молитися, щоб НЕ увійти у спокусу; хоча дух бадьорий, плоть же слабка. Господь не став перешкоджати Стіву входити у спокусу, і він сам зробив цей вибір: він увійшов у той кінотеатр, але вийшов звідти іншою людиною. Це було його бажання, це було його рішення, він увійшов туди усвідомлено, куди тягла його плотська цікавість, його плотський потяг. Це був його вибір, бо він не пильнував.
Доктор теології Валерій Громов