Виступ доктора теології Валерія Громова на Презентації «Вічного Євангелія» в Будинку вчених НАН України у 2012 році
Дозвольте мені привітати усіх вас, дорогі брати та сестри, пані та панове, хто зібрався сьогодні на цьому місці і хто дивиться нас зараз у прямому ефірі, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа! Ось вже понад 25-ть років, в Україні ми маємо можливість не тільки читати Слово Боже, вивчати його, але й всі можливості, яких у нас раніше ніколи не було, щоб досліджувати Слово Боже, здійснювати нові переклади Святого Письма для того, щоб пізнавати ще ближче Самого Автора цього Слова, Його серце, Його задуми, Його волю, Його План спасіння людства і кожного з нас окремо.
Я вдячний Господеві і хочу віддати всю славу Йому за Святе Письмо, за Його «Вічне Євангеліє» як дарунок Україні, Росії та іншім слов’янським народам, та подякувати Господеві за покликання на моє життя, і що можу звітувати про ту роботу, яку доручив мені Господь здійснити разом із співробітниками за останні 20-ть років.
Що означає цей момент для історії України? Насамперед, це момент наступності неминущої історичної, культурної та духовної значимості першого перекладу Євангелія українською мовою – Пересопницького Євангелія, 450-річчя якого ми нещодавно відзначали, і першого паралельного українсько-російського перекладів із давньогрецької мови – «Вічне Євангеліє». Родюча Україна була, є і завжди буде житницею хліба, і, звичайно ж, у першу чергу, хліба духовного.
У нас були і є прекрасні переклади Біблії, (я не буду зараз всі їх перераховувати, ви їх добре знаєте), які задовольняли потреби народу у свій час. Старі переклади були гарні, але закони розвитку такі, що залишатися на місці – значить рухатися назад. Тому що часи змінюються, змінюється і суспільство, його культура, мова, парадигми, пріоритети, але цінність Слова Божого, його значення й практичного застосування, значно зросла, особливо в наш, такий непростий час. Тому актуально саме зараз, в час, у який ми з вами живемо, мати найбільш точні, максимально наближені до оригіналу, першоджерела достовірних грецьких манускриптів, перевірених Духом і часом, переклади Святого Письма, які відповідають у точності не тільки букві, але й Духу Божого Послання, завдяки якому вони мають і пророчу силу, і силу створювати те, для чого це Слово вийшло з уст Бога Отця.
З історії академій наук ми знаємо, що в роботі над перекладом Нового Завіту українською мовою, зробленим в 1863 році Н. І. Костомаровим брала участь Академія наук, і цей переклад одержав її схвалення, хоча сам переклад автору видати так і не вдалося через нестачу коштів. І ось другий раз в історії Академії наук, тепер уже України, її Український мовно-інформаційний фонд, взяв участь у роботі над перекладом Священного Писання.
Ми знаємо, що Бог звеличив Своє Слово вище всякого імені! І звертаючись до вічного й незмінного Слова Його, ми повинні глибоко усвідомлювати, що богонатхненне Слово, записане через обраних Богом святих людей, таким же чином точно й безпомилково повинно бути передане перекладачами мовами інших народів.
Професію перекладача Священного Писання сама людина не обирає, а на це служіння закликає й готовить Сам Господь. Тільки Господь наділений таким правом призивати тих, кого Він обрав, щоб воля Божа в обранні відбувалася, не від діл, але від Того, Хто кличе (Рим. 9:11). «Не може людина нічого приймати, якщо не буде дано їй із неба» (Ін.3:27). Тому що це служіння пов’язане з великою відповідальністю перед Богом і перед людьми.
Апостол Павло в другому посланні до коринфян (4:1-2) писав (і ці слова також можна віднести і до перекладачів): «Тому, маючи таке служіння за виявленою милістю, не сумуємо; але, відкинувши потаємне та ганебне, не вдаючись до хитрощів і не перекручуючи Слова Божого, але являючи істину, представляємо себе совісті всякої людини перед Богом».
Тому коли Господь відкрив мені моє покликання в мої 40 років, я «не сумував», але затрепетав і сповнився страху Божого.
Оглядаючись назад, я бачу, що Господь вів мене й готував до цього служіння все моє життя.
Маючи вже за спиною кваліфікацію військового перекладача, навчаючись потім у вищому військовому училищі (на факультеті іноземних мов) і в київському держуніверситеті ім. Т.Г. Шевченка на юридичному факультеті, моя діяльність майже завжди була пов’язана з перекладами. Проте, я ніколи не міг би й думати про переклад Священного Писання, якби все в моєму житті драматично не змінилося в мої 34 роки, коли я раптово опинившись на реанімаційному ліжку кардіологічного Центру імені М.Д. Стражеско, волаючи до Господа, фактично помирав…
І коли прийшла свобода віросповідання в Україну й мені Богом була надана можливість учитися за кордоном у біблійному інституті, тоді-то, у мої сорок років, Господь і відкрив мені моє покликання на моє життя.
Одержавши одкровення від Господа про моє покликання, я не став відразу братися за переклад, поки Бог не дав мені Свого суверенного підтвердження після декількох місяців молитов. І коли я одержав навіть друге підтвердження, як це було в історії з Гедеоном, і вже маючи страх Господній не зробити ту роботу, до якої Він мене покликав, я не міг. І з першого січня 1993 року я розпочав роботу над перекладом Нового Завіту з оригінального грецького тексту – Текстус Рецептус.
Після повернення в Україну, Господь дивним чином познайомив мене в 1997 році з вченими Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук України, філологами, прекрасними фахівцями у своїй галузі, які до того ж є глибоко віруючими людьми. Я став співробітничати з ними, і весь цей час вони безкорисливо трудилися зі мною в цій роботі. Знадобилося всього 18-років праці, щоб «Вічне Євангеліє» побачило світло, і в порівнянні з 46-ти літньою працею доктора теології Спіроса Зодіатеса (фундаментальна праця якого також використовувалася при перекладі), де він зробив морфологічний аналіз усього тексту Н.З. і Септуагінти, – це зовсім небагато.
При цьому перекладач повинен забезпечити такий тип міжмовної комунікації, при якому створюваний ним текст мовою читача (в нашому випадку український і російський одночасно) міг би виступати в якості повноцінної комунікативної заміни оригіналу й ототожнюватися читачами перекладу з оригіналом у функціональному, структурному й змістовному відношенні.
Говорячи про функціональне ототожнення оригіналу й перекладу, яке полягає в сприйнятті перекладу таким чином, начебто це є оригінал, творіння Автора, особливого значення набуває абсолютна точність перекладу стосовного його першоджерела. Як справедливо відзначають автори книги «Не искажая Слова Божия» Д. Бикман и Д. Келлоу: «Якщо через неточний переклад божественне послання незрозуміло або невірно передане? Чи завдання Святого Духа виправляти його? Ні, звичайно. Саме перекладач несе повну відповідальність за те, що він вкладає в руки читача: або тупий кинджал, або обосічний меч, яким є Слово Боже».
Взяти, наприклад, вірш Євангелія від Луки 16:9. У різних перекладах він звучить по-різному, а іноді прямо протилежно тому, що написано в оригіналі. Так в одному з російських перекладів написано: «И Я вам говорю: тратьте деньги этого неправедного мира на то, чтобы приобретать себе друзей, чтобы потом, когда денег у вас не станет, они приняли вас в свои вечные дома». А в іншому перекладі написано: «Говорю вам: приобретайте себе друзей маммоной облыжной. Иссякнет маммона, и они примут вас в свои вечные обители». У перекладі «Вічне Євангеліє», слова Ісуса передані таким чином: «А Я говорю вам: набувайте собі друзів незалежно від мамони неправедності, щоб коли відійдете, вас прийняли у вічні оселі».
В оригіналі перед словом «мамона» є грецький прийменник «ек», який перекладається як: з, (із), від, поза, зовні, удалині від, незалежно від (див. Словарь А.Д. Вейсмана стор.387). Відкидаючи грецький прийменник «ек», залишаючи його неперекладеним, перекладач не тільки порушує конструкцію речення, але й змінює його зміст на протилежний, що приводить до появи лже-доктрин і пагубних наслідків у житті тих, хто ними користується.
Крім того, грецьке слово «каго» на початку цього вірша є сурядним сполучником, який перекладається в даному випадку як: «але», «а», вказуючи на протиставлення раніше сказаному. Тоді як в інших перекладах ужитий сполучник «і» говорить про схвалення й підтвердження вищесказаного в притчі. Грецьке слово «еклєйпо» означає: залишати, відходити; помирати, припиняти існування; зникати. Тому переклад цього слова як «убожіти, бідніти, ставати злиденним» зовсім не адекватний оригіналу.
Не менш важливо сказати, що «мамона» (чол. роду), про якого говорить Господь у цій притчі – це бог (ідол) багатства, наживи; дух пожадливості, користолюбства, накопичення, який створює неправильне уявлення безпеки від лиха, нещасть, горя, потреби, катастроф завдяки наявності грошей, багатства. Це не просто багатство, оскільки цьому слову (багатство) відповідає інше грецьке слово – «плутос» (1Тим. 6:17).
Адекватний переклад грецьких слів «мамона» і «неправедність» (які як частини мови є іменниками, а не прикметниками) родового відмінку, а не орудного відмінку, як це перекладено в інших перекладах, також впливає на зміст цього вірша, підкреслюючи негативне відношення Ісуса до цього явища, оскільки мова йде про придбання друзів для Царства не ідолом (богом) цього світу, духом пожадливості, накопичення, а навпаки: незалежно від мамони, подалі від нього!
У висновку цієї притчі Господь говорить: «Ніхто не може служити двом панам… Не можете служити Богові й мамоні» (Лк.16:13), де автором Євангелія використане теж саме грецьке слово «мамона», що й у вірші Лк.16:9. Служити мамоні – значить поклонятися ідолові (богу) золота, багатства, проявляти пожадливість, користолюбство, стати ідолопоклонником, ідолослужителем. Апостол Павло неодноразово нагадує і попереджає: «Бо знайте, що ніякий блудник, або нечистий, або користолюбець, який є ідолослужитель, не має спадщини в Царстві Христа і Бога» (Еф.5:5; Кол.3:5).
Віруючі люди різних конфесій визнавалися, що ніколи не могли зрозуміти зміст цієї притчі Ісуса про неправедного домоправителя, де нібито Ісус також дає пораду Своїм учням заради придбання друзів багатством іти на службові підробки, фальсифікацію документів (розписок), говорячи мовою юридичної, – робити кримінально-каранні діяння. Однак правильно перекладене Слово само тлумачить себе. Коли людина знаходить Боже тлумачення в Слові, тільки тоді відкривається істина – духовне розуміння. А розуміння саме таке, що не самі гроші або багатство є злом, але мотиви серця, якщо воно наповнено ідолами й усякою неправедністю, служать не поширенню Царства Божого, а ведуть у погибель і тих, хто ці багатства має, і тих, кого вони хочуть ними придбати.
Писання говорить, що життя й смерть у владі язика! «З тих же уст виходить благословення і прокляття. Не повинно, браття мої, щоб так це було!» (Як.3:10).
Ось, наприклад, Сам Господь через пророка Єремію дає повеління народу Своєму і нам усім в розділі 23:33-40 синодального перекладу: «Если спросит у тебя народ сей, или пророк, или священник: “какое бремя от Господа?” (тягар від Господа), то скажи им: “какое бремя? Я покину вас, говорит Господь”. 34 Если пророк, или священник, или народ скажет: “бремя от Господа”, Я накажу того человека и дом его. (А пророка й священика та той народ, який скаже: Господній тягар, то Я мужа того й його дім покараю!) 35 Так говорите друг другу и брат брату: “что ответил Господь?” или: “что сказал Господь?” 36 А этого слова: “бремя от Господа”, впредь не употребляйте: ибо бременем будет [такому] человеку слово его, потому что вы извращаете слова живого Бога, Господа Саваофа Бога нашего. Так говори пророку: “что ответил тебе Господь?” или: “что сказал Господь?” 38 А если вы еще будете говорить: “бремя от Господа”, то так говорит Господь: за то, что вы говорите слово сие: “бремя от Господа”, тогда как Я послал сказать вам: “не говорите: бремя от Господа”, – 39 за то, вот, Я забуду вас вовсе и оставлю вас, и город сей, который Я дал вам и отцам вашим, отвергну от лица Моего 40 и положу на вас поношение вечное и бесславие вечное, которое не забудется».
Іудеї, при перекладі грецькою мовою Старого Завіту (Септуагінта) написали це слово «бремя» (тягар) грецькою мовою як «лемма» (походить від «ламбано»). І це слово ще означає покарання, прокляття! А само слово «бремя» (тягар), як говорять усі тлумачні словники (В.І. Даль) – це те, що мучить, давить, обтяжує, що понад можливостей людини!
І оскільки слова Господа, сказані через пророка ніхто ніколи не скасовував, то Ісус, будучи слухняним Сином Божим, виявив цю слухняність у всьому, у тому числі й у благовісті, говорячи, що ярмо Моє любе і «фортіон» Моя легка (не грецьке «лемма», що означає «бремя» (тягар), а «фортіон» Моя легка! Де грецьке слово «фортіон» – поклажа, ноша! Ісус говорить: ярмо Моє любе і ноша Моя легка! І ніхто з новозавітних апостолів, жодного разу не використав у Н.З. цього грецького слова «лемма», тобто «бремя» або «тягар»! Грецьке слово «фортіон» – ноша, поклажа, вантаж, який переноситься на собі, що відповідає(!) силі й можливостям людини.
А якщо хтось захоче запитати: а як же послання до євреїв 12:1, де написано: «…Тому й ми, маючи навколо нас таку хмару свідків, скинемо всякий «тягар» (бремя) і гріх, що обплутує, і з терпінням будемо проходити майбутнє наше поприще…» Це єдиний вірш, де дійсно використовується слово «тягар» (бремя), але походження якого йде від зовсім іншого грецького слова «онкос».
Д-р Спірос Зодіатес у своїй фундаментальній праці “The Word Study New Testament” говорить, що в Новому Завіті це грецьке слово «онкос» перекладається як: тягар (бремя), а також як: доля, фатум; загибель, кончина, смерть; осудження; смертний вирок.
Таким чином, у чотирьох Євангеліях, а також в усіх посланнях Нового Завіту жоден з авторів послань, у тому числі й апостол Павло, ніколи не використовували слово «лемма» (від «ламбано») «тягар» (бремя), що свідчить про повну слухняність повелінню Всевишнього, Який заборонив ще у часи Старого Завіту використовувати це словосполучення «тягар від Господа» («бремя от Господа»)!
Як бачимо з наведеного прикладу, довільна трансформація оригіналу тексту Священного Писання іншими мовами без урахування всього контексту всієї Біблії іноді може не тільки спотворювати зміст вихідного тексту та підривати авторитет Святого Письма, але й порушувати повеління Господні, які Він дав у т.ч. й через пророків. Плевели, посіяні при перекладі тексту, завжди будуть давати зовсім не той плід, який очікує від нас Господь.
Оскільки переклад є повноправним представником оригіналу, то й читач, що користується лише перекладом, сприймає його як оригінал. Тому перекладач повинен говорити й перекладати Слово Боже вірно, як для мене, – з юридичною точністю – «Що спільного у полові з чистим зерном? – говорить Господь» у книзі пророка Єремії 23:28.
Представлений переклад виключає спрощення тексту на повсякденно-побутовий рівень з метою полегшення його сприйняття людьми, які вперше починають читати Євангеліє. Разом із тим, переклад зберігає високу художність першоджерела, стиль і манера його викладу допомагає читачеві піднятися на більш високий рівень сприйняття написаного для усвідомлення того, що він стикається із сакральними текстами, Автор яких є Сам Бог.
Біблія це не художня книга, яку можна перекладати, як кому заманеться. І якщо навіть міжнародною Хартією перекладачів, прийнятою у вересні 1963 року, особливе місце приділяється точності всякого перекладу, то тим більше нами були прийняті також до уваги й Правила перекладу Нового Завіту відповідно до думки Святішого Синоду від 16 березня 1816 року, розроблені архімандритом Філаретом (Дроздовим), які по суті стали інструкцією для перекладачів.
Головні якості перекладу, як наголошують ці Правила, дотримати повинно у наступному порядку: по-перше – точність; по-друге – ясність; по-третє – чистоту.
Якщо пункт десятий цих Правил передбачає, що «опускати дозволено тільки ті частки мови, які не можуть бути відображені російською», тому прийменники або частки, якщо вони є в оригіналі й можуть бути перекладені, нами ніколи не відкидалися, а завжди перекладалися залежно від їхнього змістовного значення й контексту.
Наприклад, в Євангелії від Іоанна 10:10 в деяких перекладах написано: Синодальний: «Вор приходит только для того, чтобы украсть, убить и погубить. Я пришел для того, чтобы имели жизнь и имели с избытком». Іван Огієнко: «Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали». Р. Турконяка: «Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити і вигубити. Я ж прийшов, щоб ви мали життя і щоб над міру мали». Громова: «Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, убити й погубити. Я прийшов, щоб вони мали життя і мали надзвичайне». Громова: «Вор приходит только для того, чтобы украсть, убить и погубить. Я пришёл, чтобы они имели жизнь, и имели необыкновенную».
У десятому розділі Ісус говорить про овець, а не взагалі про всіх людей. Крім того, в оригіналі тексту немає прийменника «з» перед грецьким словом «періссос» (надзвичайний), що є прикметником знахідного відмінку однини середнього роду, а не іменником(!) і також не є прислівником. Грецьке слово «періссос» перекладається як: надзвичайний, прекрасний, переважний, особливий, чудовий, необмежений (у часі й просторі). Вірш говорить про якість життя у Христі Ісусі, тому що прикметник завжди відповідає на питання: який, яка, яке. Ісус говорить про зовсім нову якість життя в Ньому, а не про багатство матеріальне, достаток (у матеріальному відношенні), не про збагачення речами або маєтками. Тим більше, в Євангелії від Луки 12:15 Ісус попереджає: «I сказав Він їм: “Дивіться, остерігайтеся всякої зажерливості, тому що життя будь-кого не в достатку того, що він має”». Писання не може суперечити саме собі, але саме так воно виходить, якщо перекладати грецьке слово «періссос» як іменник, а не як прикметник, про що й говорить оригінал грецького тексту.
Усі ці вимоги по дотриманню: точності, ясності й чистоти ми намагалися виконати з особливим благоговінням, щоб зберегти істинність і достовірність, тому наскільки нам удалося це виконати, судити тепер читачеві. Новий переклад, на наш погляд, став значно доступнішим у розумінні й сприйнятті складних місць Писання завдяки правильній і точній передачі змістовного значення віршів оригіналу тексту, його автентичності давньогрецькому тексту.
Немаловажне значення для результатів перекладу Святого Письма мав вибір самого грецького манускрипту. І якими б сучасними й привабливими не здавалися деякі так звані «уточнені першоджерела», в основу нашого перекладу був покладений підтверджений тисячолітньою практикою служіння загальновизнаний грецький текст «Текстус Рецептус», що є основою богословської практики у світі і, на який орієнтувалися майже всі перекладачі до ХІХ століття. І наша вітчизняна традиція перекладів Н.З. характеризується орієнтацією на Візантійські першоджерела, кращим зразком з яких є Текстус Рецептус.
Якщо у свій час (4 квітня 1994 року на науковій Конференції у Санкт-Петербурзі по темі: «Переклади Біблії: лінгвістичні, історико-культурні й богословські аспекти» була представлена обґрунтована точка зору про небезпеку прямого перекладу з критичного видання Нестле-Аланда, її 26-й редакції, то нами була прийнята до уваги думка науковців, патріархів, богословів і наукових співробітників, рекомендаціями яких ми не могли зневажити.
Наприклад, якщо в Євангелії від Луки 4:4 (де Ісус цитує вірш з Повт.8:3), у перекладі з грецького манускрипту Текстус Рецептус у синодальній Біблії написано: «Не хлібом єдиним буде жити людина, але всяким словом Божим!”», то в деяких сучасних перекладах з 26-ї редакції Нестле Аланда, у тому числі Р. Турконяка й Валентини Кузнецової, ставиться під сумнів те, що Господь говорив, як у Старому, так і у Новому Завітах, про необхідність жити всяким словом Божим, беручи ці слова в дужки або взагалі відкидаючи їх, тим самим ставлячи під сумнів істинність і вірогідність такого Священного тексту.
Якщо деякі переклади в першому посланні Іоанна 4:3 все ж таки ставлять під сумнів дійсність пришестя Ісуса Христа в тілесному виді, у людській плоті (беручу слова [Христос прийшов у тілі] в дужки), то ми цього не робили, бо такий сумнів, не що інше, як спроба нанести удару по самих основах християнської віри, центральним фактом якої є втілення Ісуса Христа.
Щоб було зрозуміло, про що йде мова, можу навести ще один приклад спотворення першоджерела його “редагуванням”. У книзі Одкровення 6:9 Синод.: «И когда Он снял пятую печать, я увидел под жертвенником души убиенных за слово Божие и за свидетельство, которое они имели». Огієнко: «І коли п’яту печатку розкрив, я побачив під жертівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали». Р. Турконяка: «І коли відкрив п’яту печать, я побачив під престолом душі вбитих за Боже слово і за свідчення, яке вони мали». Громова: «I коли Він зняв п’яту печать, я побачив під жертовником душі убитих за Слово Боже і за свідчення, яке вони мали».
Душі вбитих не могли знаходитися під престолом(!) Бога, Який сидів на ньому. У цьому вірші мова йдеться про жертовник, а не про престол Бога, тому що грецьке слово «тхюсіастєріон» перекладається тільки як жертовник. Такі й подібні до цієї «неточності» у перекладі дискредитують Святе Письмо, тому що читачі вважають, що саме так говорить оригінал, навіть не допускаючи думку, що це може бути помилкою при перекладі або в результаті вибору іншого “першоджерела”.
У книзі пророка Єремії (20:8) написано: «Бо тільки я почну говорити, – кричу про насильство, волаю про руйнування, тому що Слово Господнє обернулося на ганьбу та в повсякденне посміховисько». Щоб Слово Господнє в Україні не обернулося на ганьбу та в повсякденне посміховисько, ми не дозволили собі так званої «сміливості» у перекладацьких експериментах над сакральними текстами Писання, тому що в другому посланні до коринфян 2:17 написано: «Бо ми не спотворюємо Слова Божого, як багато хто, але щиро, як від Бога і перед обличчям Бога, сповіщаємо у Христі». Все, що було зроблено в перекладі «Вічне Євангеліє», було зроблено для того, щоб представити максимально зважений та вивірений текст, який відповідає як Духу, так і літері Священного тексту, що вимагає до себе побожного відношення.
Ми віримо, що Господь через такі еквівалентні переклади Священного Писання і в наші дні перетворює воду Слова Свого, як на весіллі в Кані галілейській, у вино, яке Він зберіг для нас на цей останній час! А весілля неодмінно буде! І наречений незабаром гряде! Головне щоб наречена – Церква Його, приготувала себе і обмила одяг свій водами Слова, наповненого Духом і силою!
Оскільки Слово Боже, яке вийшло із серця Небесного Отця, несе в собі небесну культуру і є бездоганним еталоном мовної культури, то й ми намагалися й прагнули зробити все, щоб і переклад українською і російською мовами став таким же бездоганним, щоб у всьому прославлявся Той, Хто воістину гідний всієї слави: Бог Отець, Син і Дух Святий.
Я ще раз дякую Господеві за свободу в розповсюдженні Слова Божого в Україні, за вихід у світ «Вічного Євангелія», і всіх, хто над цим самовіддано працював, щоб не тільки наші співвітчизники, але й близькі нам слов’янські народи й майбутні покоління могли споживати цей Хліб життя – мудрість і безмежну любов нашого Небесного Отця через Його богонатхненне Слово!