Картина В.А. Рудника
Отже, давайте поміркуємо над притчею про невірного домоуправителя, але беручи до уваги ті особливості, які описані самим автором цього Євангелія, і подивимося, наскільки правомірно її називають самою “дивною” притчею Ісуса. Варто також звернути увагу читача, що всі притчі Ісус розповідає народу, але саме цю притчу, як виняток, Господь Ісус розповідає Своїм учням окремо (Луки 16:1).
І оскільки це складна для розуміння притча, то слід нагадати читачеві, як був перекладений ключовий вірш (Луки 16:9) в різних українських і російських перекладах Біблії, який впливає на розуміння всієї притчі:
Івана Огієнко: «І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель».
Синодальна Біблія: «И Я говорю вам: приобретайте себе друзей богатством неправедным, чтобы они, когда обнищаете, приняли вас в вечные обители».
Українське Біблійне Товариство: «І я вам кажу: Набувайте собі друзів з мамони неправди, щоб коли вона зникне, – прийняли вас до вічних осель».
Сучасний російський переклад: «И Я вам говорю: тратьте деньги этого неправедного мира на то, чтобы приобретать себе друзей, чтобы потом, когда денег у вас не станет, они приняли вас в свои вечные дома».
Гелій Вишенчук-Вишенька: «Говорю вам: приобретайте себе друзей маммоной облыжной. Иссякнет маммона, и они примут вас в свои вечные обители». (Прим. ред.: Облыжный – заведомо ложный, обманный, поддельный, несправедливый).
Вічне Євангеліє: «А Я вам говорю: набувайте собі друзів незалежно від мамони неправедності, щоб коли відійдете, вас прийняли до вічних осель». Вечное Евангелие: «А Я вам говорю: приобретайте себе друзей независимо от мамоны неправедности, чтобы, когда отойдёте, вас приняли в вечные обители».
Біблія – це єдина унікальна Книга, яка тлумачить сама себе, і тому, якщо звернутися до спочатку написаного тексту, то можна побачити, що складних текстів дійсно немає, оскільки багато залежить, перш за все, не стільки від правильного тлумачення, скільки від правильного й точного перекладу. Можна багато говорити, пропонуючи різноманітні тлумачення цієї притчі, однак якщо всі вони побудовані на неправильному перекладі, то й ясності в розумінні не додасться.
Отже, давайте зробимо так, як це робили веріяни в Діяннях 17:11, і подивимося, у Писання, в давньогрецький манускрипт, але не у відредаговане «критичне видання Нестле Аланда» (26-а редакція N.А.), а в найпоширеніший загальновживаний, який зберігає свій авторитет і до цього часу, в давньогрецький манускрипт Текстус Рецептус (TR), в якому без спотворень записана ця притча, як і написав її Лука. Оскільки у надрукованому Російським Біблійним Товариством грецько-російському підрядковому Новому Завіті хоча і є посторінкові зноски, які вказують на існуючі розбіжності у грецьких манускриптах, але навіть при наявності певних зносок не в усіх випадках відображені відмінності між зазначеними манускриптами.
Наприклад, у відредагованому манускрипті Нестле Аланда в першому вірші вже немає нагадування про те, що цю притчу Ісус розповідає Своїм учням, у зв’язку з чим допускається доволі поширене тлумачення того, хто в дійсності був слухачем цієї притчі. І це не єдиний випадок, про що буде сказано пізніше.
Перш ніж проаналізувати точність перекладу цієї притчі Ісуса, що суттєво впливає на її смислове розуміння, слід зазначити, що це одна із притч у Новому Завіті, коли пан у цій притчі, в якого на служінні був невірний домоуправитель, НЕ є прообразом нашого Господа.
Як написано у віршах 16:1-2, коли один багатий пан почув, що його домоуправитель марнує його статки, його майно, то негайно вирішив відсторонити його від домоуправління. Це видно зі слів самого неправедного домоуправителя, як написано: «Знаю, що зроблю,… коли буду усунений від управління» (Луки 16:4). Він навіть не сумнівався в тому, що за його незаконні, самочинні дії, за розтрату й розбазарювання статків свого пана він буде усунений від управління. Але робив він це з певною метою, щоб мати не тільки гарні взаємини з тими людьми, яким він позичив майно свого пана, який навіть не знав про це, але, щоб вони були залежні від нього, становлячись його боржниками. Адже Писання говорить: «… і боржник стає рабом позикодавця» (Притчі 22:7).
І оскільки він копати не міг, а просити соромився, то він вирішив іти, як кажуть, у ва-банк, тобто вирішив здійснити аферу з тією метою, щоб після усунення його від посади, його все ж таки прийняли у свої будинки ті, кому він давав у борг те, що йому навіть не належало, набуваючи, таким чином, собі “друзів” за рахунок майна свого пана.
Як юрист, адвокат у минулому, я кваліфікую вчинені домоуправителем діяння як злочин, а як священнослужитель вважаю, що гріх повинен називатися своїм ім’ям. Тому ви можете бачити із притчі, неправедний домоуправитель пішов на злочинну змову з боржниками свого пана, вчиняючи службову підробку документів, щоб приховати тяжкий злочин – розтрату майна шляхом зловживання службовим станом, здійсненного у великих розмірах, а також підробку документів.
Невірний домоуправитель, намагаючись виправдатися у своєму самочинстві за своє марнотратство майна свого пана, дуже мистецьки втягує у свою злочину діяльність у якості виконавців своїх боржників через написанная й підміну розписок. Будучи організатором цього злочину, він поодинці запрошує своїх боржників, запитуючи першого: «Скільки ти заборгував моєму панові?» Той відповів: «Сто мір олії». І це не менше 4.000 літрів оливкової олії. І відразу ж той почув пропозицію: «Візьми твою розписку, сідай і швидко напиши п’ятдесят». Також варто звернути увагу на ту обставину, що боржникові пропонувалося ШВИДКО написати іншу розписку, прийнявши його пропозицію, навіть не маючи часу на роздуми, щоб прийняти праведне рішення.
Потім невірний домоуправитель потай зустрічається з іншим боржником свого пана. Але навіть те, що відбувається таємно, Господу відомо. Адже недарма написано: «Бо кожну справу Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи зле» (Екклезіаста 12:14). І іншому боржникові було задане таке ж питання: «А скільки ти завинив?» Той відповів: «Сто мір пшениці», – що становить 18 тонн! І йому він запропонував: «Візьми твою розписку та напиши вісімдесят».
І як було не погодитися боржникам пана сісти й швиденько написати нові розписки, якщо їм дозволили не повертати частину того, що вони повинні були б повернути? Вони навіть не задали питання: у зв’язку з чим їм, так би мовити, “дарується прощення” частини боргу? Сам же неправедний домоуправитель виглядає в їхніх очах не злочинцем, який втягує їх у свою аферу, а благодійником, якого вони, безсумнівно, з радістю приймуть як найкращого свого друга у свої доми, у свої земні оселі, за надану їм “милість”.
Нам зовсім неважливо знати, чи були ще інші боржники, оскільки Господу достатньо було показати сам спосіб вчинення тієї афери та мотив серця цього хитрого, лукавого ошуканця й шахрая, але кмітливого сина цього лукавого світу, який застосовує свою світську, земну, бісівську мудрість, намагаючись вийти “сухим із води”.
Тоді він, маючи фіктивні розписки, йде звітувати до свого господаря і, швидше за все, намагається переконати його, що його обмовили, опорочили заздрісники, ті, хто доніс йому про те, що він нібито витрачає, марнує його статки. Представляючи звіт про управління, а разом з ним і ті розписки боржників, невірний домоуправитель намагався переконати свого пана, що він зовсім не марнував його статки, роздаючи направо й наліво їх у великих розмірах та без обліку, але позичав під розписки, імовірно, не простим, а потрібним для пана людям, які в майбутньому могли б бути йому корисними. І представляючи фіктивні розписки, він вважав, що господар знає, хто ці люди і їхні підписи. Він зробив усе, щоб переконати свого пана, надавши йому докази у вигляді розписок, так би мовити, своєї “праведності”, що він завжди служив йому вірою й правдою, роблячи все заради його слави, діючи лише в інтересах свого пана.
Вислухавши наданий звіт і виправдання свого домоуправителя, пан, звичайно ж, похвалив його за його службу й вірність, тому що наочно переконався, що він хоча й робив це з перевищенням своїх повноважень, але не настільки, як йому про це донесли. Тепер він переконався та був заспокоєний тим, що його домоуправитель не розкрадав його майно, а, навпаки, робив його ретельний облік, пускаючи його в обіг, та діяв виключно в його інтересах. Похваливши домоуправителя за звіт, який цілком його задовольнив, він відпустив його з миром. А про себе, певно, подумав: «Оце так!… Як виглядав би я в очах своїх друзів, знайомих, сусідів, якби дійсно виявилося, що мій домоуправитель ніхто інший, а шахрай, пройдисвіт, авантюрист і ділок, який марнував мої статки та майно; адже я сам призначив його на цю посаду і, звісно, вся відповідальність за те, що відбувається в моєму домі в решті решт лежить на мені! Він, вчиняючи самоуправно та безчесно, міг би заподіяти мені багато неприємностей і не тільки значних матеріальних збитків, але головне – збиток моєму авторитету і моєму імені!»
Нагадуючи, що цю притчу Ісус розповів лише Своїм учням, де пан не є прообразом нашого Господа, ми також читаємо слова, що були сказані Самим Ісусом, які при адекватному семантичному перекладі грецького манускрипту Текстус Рецептус відіграють провідну роль у розумінні цієї притчі.
Якщо звернутися до Євангелія від Луки (вірш 16:9), до відредагованих манускриптів Нестле Аланда (N.A. 26 ред.), то ми побачимо, що Ісус схвалює вчинок невірного домоуправителя, даючи пораду Своїм учням чинити так само: «І Я [Ƙαι εγω (кай его)], вам говорю…». Але оскільки Лука був греком за своїм походженням, людиною грамотною й освіченою, який досконало володів рідною мовою, то вірш 16:9 він починає саме із грецького слова Καγω (каго), як це відображено у грецькому манускрипті Текстус Рецептус (ТR). Оскільки грецьке «каго» перекладається не тільки як «і я», а також як «а я» або «але я» (Скорочений грецько-російський словник Нового Завіту, С-П. 1995 р., с. 66), то Лука, будучи веденим Святим Духом застосовує в даному випадку «каго» як: «а я», «але я». Ісус висловлює Своїм учням Своє дійсне ставлення до вчиненого невірним домоуправителем, даючи негативну оцінку його діям. Він наставляє їх, протиставляючи тому, що зробив невірний домоуправитель: «А Я говорю вам: набувайте собі друзів незалежно від, поза мамони неправедності, щоб коли відійдете, вас прийняли у вічні оселі». Ісус фокусує увагу Своїх учнів не на земних оселях і тимчасових “друзях”, а на вічності, куди відкриваються двері синам Бога Всевишнього, які маючи мислення, менталітет і культуру Царства, здатні бути праведними управителями в Домі Отця.
Грецьке слово «каго» (“χαγω”) на початку цього вірша в даному конкретному випадку перекладається протиставним сполучником «а» або «але», що вказує на протиставлення раніше сказаному! Тоді як деякі переклади вживають єднальний сполучник «і» (“Ƙαι”) і «я» (“εγω” – его) як схвалення та рекомендацію чинити подібне. Однак укладачі підрядкового грецько-російського Нового Завіту не зробили у цьому випадку зноску для цього різночитання грецьких манускриптів (TR і 26-а ред. N.A.), через що виникає чимало запитань у розумінні цієї важливої притчі Ісуса.
Крім того, у вірші 16:9 грецького манускрипту TR перед словом “μαμωυαζ” (мамона) є грецький прийменник “εχ” ек, який перекладається як: «із, з; прийменник з р. в. (родовим відмінком) про місце, відображає рух із або від якого-небудь місця, а іноді перебування поза якого-небудь місця: із (з), від, поза, зовні, вдалині від, подалі від, незалежно від і тощо; наприклад, “εχ βελεωυ” поза межами досягнення стріл; “εχ μεσου χαθησθαι” сидіти за межами кола; відокремитися, залишатися нейтральним; “εχ ηθεωυ του ηλιου αυατειλαι” за межами звичайних місць, тощо» (Грецько-російський словник, 1898 р. видання, складений О.Д. Вейсманом, професором імператорського С.-Петербурзького історико-філологічного інституту, відзначений Великою Петрівською премією, який витримав п’ять видань, с. 387).
Відхиляючи або усуваючи існуючий у цьому вірші (Лк.16:9) грецького манускрипту прийменник «ек», залишаючи його неперекладеним, перекладач не тільки порушує конструкцію речення, але й змінює його зміст на протилежний, що призводить до неправдивих доктрин.
Крім того, автор написаної притчі, Лука, використовує у цьому вірші (16:9) саме слово “μαμωυαζ” мамона (номер Стронга 3126), а не багатство (“πλουτος” плутос, номер Стронга 4149). Семантика слів «багатство» і «мамона» суттєво відрізняється одна від одної. Давати тлумачення слова «багатство» не має особливої потреби. Але не менш важливо зауважити, що мамона, про якого каже Господь у цій притчі – це бог (ідол) багатства, наживи; дух жадібності, користолюбства, здирства, накопичення, корисливості, що створює помилкове уявлення, відчуття безпеки від лиха, нещастя, горя, потреби, катастроф завдяки наявності грошей, багатства. Вважаю, що буде зрозуміло, чому Ісус зробив висновок у цій притчі саме словами, сказаними у вірші 16:13, які будуть наведені нижче.
Слова «мамона» і «неправедність» у грецькому манускрипті є іменниками родового відмінка, і перекладати їх в орудному відмінку як іменник «багатством» і прикметник (неправедним) – невірно, що також впливає на змістовне розуміння цього вірша, оскільки мова йде про те, щоб набувати друзів для Царства не мамоною, не ідолом цього світу, не духом жадібності, користолюбства, а навпаки – поза мамони, незалежно від мамони, подалі від цього ідола! Семантика слова мамона виключає логічне припущення, що цим злим духом можна здобувати друзів, тим більше, для Царства Божого, яке благовістив Ісус.
Крім того, грецьке слово “εχλειπω” (єклейпо) у вірш 16:9 означає: залишати, відходити, покидати; щезати; помирати, припиняти існування. Отже, переклад цього слова як «бідніти, ставати жебраком, зубожіти» – вводить читача в оману, оскільки є неадекватним як в буквальному, так і у смисловому перекладі цього грецького слова.
Таким чином, Ісус застерігає Своїх учнів не чинити подібних дій, набуваючи друзів за винагороду неправедну, за хабар, свого роду підкуп, щоб вони потім прийняли до своїх земних осель, як і замишляв невірний домоуправитель, який сказав: «Знаю, що зроблю, щоб вони прийняли мене у свої оселі, коли буду усунений від управління» (Луки 16:4), бо такі як він, думають про земне, а не про небесне, і їхні ноги швидкі на корисливе. Нам же у напоумлення написано: «…шукайте вишнього, де Христос сидить по правиці Бога; про небесне роздумуйте, а не про земне» (Колосянам 3:2).
Із притчі видно, що «сини цього світу більш кмітливі у роді своєму, ніж сини світла», які хоча й донесли панові своєму на неправедного домоуправителя, але на доказ своїх слів зовсім нічого не представили. Тоді як син цього світу зробив навпаки, кмітливо, хитромудро, надаючи сфальсифіковані докази своєї так званої “праведності” на своє виправдання.
Але Господь застерігає нас у тому, щоб ми набували друзів не таким чином, як це зробив невірний домоуправитель, роблячи службові підробки, розтрату того, що нам не належить, використовуючи своє службове становище, а навпаки, щоб ми були праведними в малому, і нам було довірено багато чого в Домі Отця. Тому й апостол Павло недарма, нагадуючи, писав: «А від домоуправителів вимагається, щоб кожний виявився вірним» (1Коринфян 4:2).
Варто зазначити, що ця притча не випадково слідує відразу за притчею про блудного сина. Однак, треба нагадати, що при написанні цих притч у Євангелії ще не було ніякого поділу на розділи та вірші, і що ці притчі поєднані між собою, що важливо при тлумаченні останньої.
Тому давайте згадаємо попередню притчу про блудного сина: чи багато друзів набув молодший син за рахунок “мудрого” використання коштів, тих статків, які він успадкував від свого земного батька, ще при його житті? Тому що написано: «Спадщина, похапливо набута спочатку, згодом не принесе благословіння!» (Притчі 20:21). І скільки друзів набув неправедний домоуправитель за рахунок статків свого пана, які йому не належали? Молодший син розтратив усе, що дав йому батько, але так і не набув собі жодного друга, хоча він мав кошти на законній підставі, тоді як у наступній притчі ми бачимо неправедного домоуправителя, який марнував не своє, а статки свого пана, щоб мати якомога більше так званих “друзів” у земних оселях.
Розповідаючи цю притчу Своїм учням, Сам Ісус називає сина цього світу невірним домоуправителем (Лк.16:8); але оскільки мова йде про управління статками земного пана, то Він акцентує увагу учнів на вірності в малому, в чужому, в земному, щоб мати істинне, а не бути веденим мамоною, цим ідолом, духом здирства! Бо невірний домоуправитель насправді служив навіть не своєму земному панові, а мамоні, як і написано: «Отже, якщо через неправедну мамону ви не виявилися вірними, то хто вам істинне довірить?» (Луки 16:11 -12).
Чому Лука використовує тут слово «істинне»? Тому що істинне – на Небесах! На землі – лише тимчасове, у прообразах, лише тільки тіні майбутнього. А те, що Небесне – те все істинне! Ми повинні пам’ятати, що не добрі діла нам відчиняють двері в Царство Небесне, в том числі придбанням друзів матеріальними цінностями, як проповідує дехто, хоча, діла і будуть слідувати за нами.
Чому ці дві притчі подані одна за одною? Для того, щоб той, хто читає, міг зрозуміти, що якщо чуже, земне багатство нам довірено як управителям, то ми маємо час, щоб навчитися тут розпоряджатися ним не за своїми корисливими інтересами, а мудро, як ті, що навчені та діють відповідно до культури Царства Небесного як вірні сини свого Отця, і не брали прикладу з невірного домоуправителя – сина цього лукавого світу, але щоб по завершенню нашого земного служіння нас прийняли у вічні оселі, і ми ввійшли в радість Пана свого! «Хіба не знаєте, що неправедні Царства Божого не успадкують?» (1Коринфян 6:9).
Ми також бачимо, що на цю притчу Ісуса була негативна реакція фарисеїв, які також чули все це, і, будучи сріблолюбні, осміяли Ісуса, хоча вони розуміли, що це був відвертий натяк на їхнє служіння Богові, їхнє поводження й учинки (Луки 16:14-16).
Тому що ми не повинні служити двом панам, – як і сказав Ісус, – «Не можете служити Богові й мамоні!» (Луки 16:13).
Як бачимо, що при дотриманні всіх принципів адекватного перекладу Священного Письма, ця притча зовсім не є, як це здається на перший погляд і як про неї кажуть, самою “дивною” притчею Ісуса, але цілком узгоджується з іншими місцями Писання в контексті Біблії та вченням нашого Господа про Царство Небесне та його принципи.
Автор нового українсько-російського паралельного перекладу
Біблії з мов оригіналу – «Біблія або Вічне Євангеліє»
доктор теології Валерій Громов.