Доповідь ШИРОКОВА Володимира Анатолійовича академіка НАН України, директора мовно-інформаційного фонду НАН України
ШЕВЧЕНКО Лариса Леонідівна науковий редактор «Вічного Євангелія», кандидат філологічних наук, зав. відділа лінгвістики Українського мовно-інформаційного фонду НАН України.
У статті представлено концептуальне дослідження Нового Завіту. Засоби концептуального аналізу відкривають шлях до з’ясування основних біблійних смислів.
Біблія – це книга Божої істини, авторитет у всіх речах, потрібних для життя, благочестя і спасіння. Вона є словом Бога до людей, через яке Він спілкується з ними, учить, проповідує. Тому дослідження біблійного тексту, його смислових структур, слів, які вживаються в ньому є, по суті, способом пізнання самого Бога, тих істин, які Він хоче донести до людей. При цьому великого значення набуває філологічний аспект його дослідження і перш за все з огляду на можливість інтерпретації тексту Святого Письма за допомогою спеціальних лінгвістичних методів, які дозволяють висвітлити, зробити проявленими основні ідеї та смисли, що лежать у його основі й можуть бути з нього виведені у такий спосіб.
Про важливість таких досліджень пише багато теологів, серед них і Леон Морріс: «Без сумніву, ми повинні зробити чесну спробу відшукати той смисл, який автори (Нового Завіту – авт.) вкладали у свої тексти… У своїй книзі я всіляко прагну розкрити той смисл, який мали на увазі новозавітні автори, і це не академічна вправа, а необхідна умова для розуміння того, що ж значать для нас твори авторів Нового Завіту сьогодні» [3, 6]. Розмірковуючи над провідними темами цього тексту, він стверджує: «Так велося з самого початку, так було і протягом віків: одна сторона віри була більш співзвучна духу одного християнина, інша сторона – іншому. Але всі автори писали про дійсний християнський досвід і особливо про те, що зробив Бог для нашого спасіння. Наше завдання буде полягати в тому, щоб відшукати цю теологічну істину за різними способами її вираження» [3, 17]. Про необхідність і практичну потребу лінгвістичної інтерпретації біблійних текстів пише також відомий богослов А. Карсон : «Жодна людина не має права стверджувати, як це робить дехто: «Дух говорить мені, що значення фрагменту є таке або таке». Як він може бути впевненим, що це – Святий Дух, а не дух омани, якщо він не має підтверджень, що його тлумачення ґрунтується на правильному значенні слів?» [2, 60].
На нашу думку, таким об’єктивним методом дослідження тексту є метод його концептологічного і концептографічного аналізу. У сучасній лінгвістиці при постановці та вирішенні задачі експлікації й розгортання системи смислу тексту в якості найбільш універсального елемента системи смислу визначається концепт. Сам механізм декодування системи зводиться до аналізу тих чи інших концептів як змістово-тематичних домінант у відповідних текстах. При цьому концепт розуміють як «різносубстратну одиницю оперативної свідомості» [5, 17], потенцію, «згорнутий, структурований процес у системі смислу, для якого допустимий спектр різних шляхів розвитку» [4, 29]. Концепти відіграють організуючу роль у системі текстових засобів твору. Світогляд, світобачення, картина світу, представлені в тексті, провідні ідеї та мотиви твору корелюють із представленими у ньому концептами, які детерміновані ключовими поняттями і образами.
Концептуальні дослідження, які останнім часом набули значної популярності в лінгвістичній науці, розвивалися і розвиваються у працях багатьох дослідників, серед яких згадаємо Н. Арутюнову, О. Бабушкіна, М. Болдирева, А. Вежбицьку, І. Голубовську, С. Воркачова, В. Жайворонка, В. Карасика, І. Кобозєву, В. Кононенка, О. Кубрякову, Д. Лихачова, І. Михальчука, З. Попова, О. Селіванову, Г. Слишкіна, Ю. Степанова, І. Стерніна, В. Телія, Л. Чернейко та ін. У мовознавчій літературі концепт розглядається як сукупність його «зовнішньої», категоріальної віднесеності та внутрішньої, смислової структури, яка має строгу логічну організацію. Основною тенденцією до еволюції концептології був поступовий відхід від трактування концепту як строго індивідуальної, суб’єктивної форми схоплення смислу в бік все більшого загострення функціональної сторони концепту як певної універсальної, інтерсуб’єктивної форми зберігання і трансляції загальнокультурної інформації, яка функціонує на фоні інших подібних форм.
Застосовуючи у нашому дослідженні концептологічний підхід, сформулюємо мету нашої праці – визначити зміст концептів тексту Нового Завіту на основі виявлення об’єктивними методами їх ієрархічної структури (субконцепт – концепт – суперконцепт), описати класифікаційні ознаки біблійних концептів, що складають смисл тексту – від ядра до периферії, а також з’ясувати системні характеристики концептуального комплексу Святого Письма і на цій основі – визначити спеціальний формалізований об’єкт – «концептографічна система», системні принципи побудови якого можуть бути застосовані до визначення концептуальних комплексів інших текстів.
Під концептом ми розуміємо когнітивну абстракцію, яка узагальнює значення ряду своїх мовних реалізацій, так що конкретна форма концепту визначається інтервалом абстракції, у межах якого він є стійким і якісно визначеним через обсяг лексико-семантичної парадигми, що формується мовними одиницями, що передають цей концепт у тексті.
Зрозуміло, що будь-яка концептуальна система складається з певного числа різних концептів, формування яких відбувається за індивідуальною схемою у кожному конкретному тексті і які можуть бути осмислені лише в межах певної мовної парадигми, оскільки передбачають закріпленість за певним способом мовної реалізації. Проте всім таким концептуальним побудовам і структурам притаманні спільні властивості й риси, зміст яких зводиться до наступного.
У тексті маркери концептуального комплексу втілюються у вигляді множини так званих ключових, домінантних слів (формально-граматично ними можуть бути й словосполучення). На першому етапі дослідження концептосфери тексту виконується виділення цих слів у системі лексико-семантичних засобів тексту.
Опора на ключові слова зумовлена тим, що вони формують систему лейтмотивів, які характеризуються високим ступенем «під’єднання» до текстових смислів завдяки потужній сітці зв’язків та відношень, які індукує повторюване слово, – а отже, вони є провідними носіями смислу, завдяки ним втілюються основні ідеї тексту. Таким чином, ключове слово є представником надвербіального смислу, співвідносного з певними текстовими фрагментами, воно є одним із проявів категорій проспекції та ретроспекції тексту.
Ключовий знак має формальне вираження – частіше за все тією чи іншою мовною одиницею, рідше – знаком вторинної семіотичної системи або знаками, що виникають унаслідок унікальних текстових процесів, притаманних лише конкретному тексту. При визначенні ключових слів Нового Завіту до уваги не бралися службові частини мови, а також повнозначні високочастотні слова, які апріорі є нерелевантними для формування біблійних смислів (жінка, світ, тіло, час, іти, говорити, бачити, чути, великий, короткий та ін.); не ураховувалися також біблійні слова, котрі не виявили конструктивності при формуванні біблійних постулатів: ангел (ангел з’явився, ангел сказав та ін.), пророк (слухайте пророка, Бог поставив пророка та ін.), дух, душа, первосвященик, хрестити, церква та ін.). При аналізі ключових слів ураховувалися словотвірна деривація (віра – вірувати, віруючий, повірити, увірувати, невіра, невіруючий і та ін.) і синонімія (Євангеліє – Блага Вість, благовість, слово спасіння і та ін.).
Таким чином, у якості ключових концептів дослідження було обрано мовні одиниці, котрі мають понад 100 слововживань у тексті (Ісус Христос – 954 слововживання, Бог – 830, віра – 571, Господь – 551, Отець – 311, закон – 181, гріх – 155, спасіння – 152, благодать – 135, Царство Небесне – 133, Євангеліє – 122).
Отже, першим кроком в аналізі текстових концептів є виділення ключових слів – концептів на основі їх частотності та змістового наповнення в тексті. Ця процедура дозволяє визначити перший, «зовнішній», концептуалізований шар структури Нового Завіту. Подальша концептографічна методика складається з дослідницьких процедур, спрямованих на висвітлення їх текстового наповнення. Визначальним для його дослідження виступає текстуально-дискурсивний підхід, орієнтований на конкретний дискурс або на достатньо чітко визначену суму текстів. При цьому ми опираємося на спосіб концептуалізації текстових смислів, що визначаються найближчим контекстом, який формується дистрибутивними зв’язками лексеми, що має статус імені концепту. Його функцію виконує мовна одиниця (слово, словосполучення, фразеологізм і т. ін.), яка виражає концепт в найбільш повному обсязі та найбільш загальній формі. До уваги беруться синтагматичні, парадигматичні і дериваційні зв’язки цієї одиниці як найбільш значимої для вербалізації концептуальної моделі, які детермінують її компонентний простір. Як пише Л. Чернейко, «зміст концепту містить зміст наївного поняття, проте не вичерпується ним, бо охоплює множину конотативних елементів імені, що виявляється в його сполучуваності» [6, 25]. Такий аналіз може доповнюватися дослідженням семантичної структури та етимології слова-номінанта концепту, аналізом його дефініцій у різних словниках і т. ін.
Таким чином, реконструкція і семантичне дослідження концепту може розраховувати на повноту за умови здійснення аналізу текстового простору в цілому, а не фрагментарно. Тобто для визначення концептуальної природи ключових слів тексту необхідно врахувати і зафіксувати семантику, породжувану розгортанням дискурсу. В результаті цього аналізу вибудовуються багатокомпонентні смислові системи текстових реалізацій ключових слів.
Як приклад наведемо функціонування в тексті Нового Завіту ключового найменування «спасіння», яке одержує смислове наповнення при опорі на певні лексико-семантичні множини, визначаючи в такий спосіб основні семантичні лінії, пов’язані з функціонуванням цього поняття в тексті.
Слова спасіння (Спаситель, спасати, спасатися, спасений та ін.) вживаються в тексті 152 рази. Тобто поняття спасіння є ключовим, домінантним, яке :характеризуються високим ступенем підключення до формування текстових смислів завдяки зв’язкам і відношенням повторюваного слова, а отже, є ключовим, одним із провідних носіїв змісту, навколо якого формулюються основні ідеї. Це поняття детермінується численними текстовими масивами, які розкривають його значимість як для кожної окремої людини, так і для всього людства. Воно є настільки важливим, що одним із імен Ісуса Христа є Спаситель. А ім’я Ісус є грецькою формою єврейського імені Єшуа – скорочена форма від Єгошуа, що значить “Єгова є спасіння (спасає)”, або “Господь є спасіння (спасає)”.
Дослідження цього концепту передбачає його текстову аспектацію, тобто з’ясування і фіксацію його найбільш значимих складників, які виводять його концептуальну схему, що демонструє набір його основних сутнісних ознак. Такий аналіз продемонстрував, що слово «спасіння» в тексті зустрічається найчастіше у фрагментах, які засвідчують стійкі текстові зв’язки з такими словами, як Бог, Ісус Христос (Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь (Лук. 2. 11); Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати! (Лук. 9. 56); Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся (Іван. 3. 17)); гріх (Коли ж він те подумав, ось з’явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів (Матв.1. 20-21); Він ріг спасіння підніс нам у домі Давида, Свого слуги, щоб народу Його дати пізнати спасіння у відпущенні їхніх гріхів (Лук. 1. 69)); Небесне Царство (Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне. Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти! Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: Хто ж тоді може спастися? А Ісус позирнув і сказав їм: Неможливе це людям, та можливе все Богові (Матв.19:23-26); Тому, браття, тим більше дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа (2 Пет. 1. 11); віра (Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує, засуджений буде (Мар.16. 16); А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони (Лук.8. 12); І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися? А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім; Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасений (Дiї.16. 30, 31)); благодать (Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю (Ефес. 2. 4-5); Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився (Ефес.2. 8-9); Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожності та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці (Тит. 2. 11-12)); Євангеліє (Бо я не соромлюсь Євангелії, бож вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові (Рим.1. 16); У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці (Еф.1. 13); А ми завжди повинні дякувати Богові за вас, улюблені Господом браття, що Бог вибрав вас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду, до чого покликав Він вас через нашу Євангелію, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа (2 Сол. 2. 13)) [1].
Дослідження складових компонентів концепту «спасіння» в Новому Завіті демонструє, що в результаті його функціонування в тексті простежуються його закріпленість за певними мовними засобами реалізації, сукупність яких складає план вираження відповідного лексико-семантичного поля, побудованого навколо ядра, представленого іменем концепту. Проведений аналіз дозволяє змалювати коло семантичних та асоціативних ознак, які утворюють динамічний конструкт – концептуальне утворення «спасіння»: Ісус Христос спасає людей від гріхів для Небесного Царства вірою і благодаттю через проповідь Євангелії. На третьому етапі концептуалізації текстового простору відбувається так зване «занурення» в текст, здатне декодувати, розгорнути і актуалізувати внутрішню, смислову структуру тексту. Тут здійснюється моделювання підтексту твору через текстову експлікацію суперконцептів. Останні є носіями багатовимірних ланцюгів смислів, виражених, як правило словами та словосполученнями. Контекстуальний аналіз тексту, що спирається на статистику ключових слів, дозволяє побудувати відповідний багатовимірний індекс – лексикографічну систему основних, домінантних понять (семантичних зон) Святого Письма та їх зв’язків разом із їхніми кількісними (статистичними) характеристиками. В якості смислового портрету тексту Нового Завіту розглядаються фразові об’єднання кількісно рівноцінних семантичних домінант, а отже, таких, які мають рівнозначну смислову вагу в тексті, що дозволяє вибудувати цілісну систему їхньої смислової значущості, використовуючи їх у якості семантичних маркерів для подальших когнітивних і герменевтичних студій.
Таким чином, в системі концептосфери Нового Завіту суперконцептами виступають фразові об’єднання, які організують текстові смисли у вигляді ядерної, серединної і периферійної зон:
Ісус Христос спасає людей через віру (елементи зустрічаються понад 10 разів);
Ісус Христос спасає людей через віру, прощаючи їхні гріхи і даруючи їм вічне життя в Небесному Царстві (додано ті, що зустрічаються понад 5 разів);
Ісус Христос пролив Свою кров і воскрес, щоб прощати, благословляти, зцілювати, освящати і спасати людей, котрі покаялися в гріхах і хрестилися, через проповідь Євангелія, віру і благодать, даруючи їм вічне життя в Небесному Царстві (додано ті, число яких більше або дорівнює 3).
Аналогічні текстові побудови було виконано і для інших елементів концептосфери Нового Завіту, що дозволило зробити такі висновки.
Концепти відіграють визначальну роль у забезпеченні когнітивної структури тексту. Вони є актуальними одиницями в системі текстових відношень, які представляють кванти структурованого знання, сформовані в тексті у вигляді багатовимірних смислових утворень, де можна виділити три основні виміри: 1) компонентний (лексичний) вимір – у вигляді системи ключових слів, що реалізують у своїй семантичній структурі базові значення концептів і представляють його актуальний, ідентифікаційний пласт, маніфестуючи, водночас, мовну складову когнітивного каркасу тексту; 2) текстовий (інтерпретаційний) вимір, сформований комплексними текстовими структурами – певними лексико-семантичними множинами, які «обчислюються» за допомогою вищеописаних процедур і представляються мережею своїх реалізацій; 3) смисловий (підтекстний) вимір, який демонструє смислові домінанти тексту, вибудовані в ряди (ланцюжки) за їх концептологічною значущістю (вагою), що репрезентують імпліцитну інформацію, на основі якої формуються змістові лінії глибинної семантичної структури тексту.
Таке дослідження біблійного тексту дозволило вичленувати концептуальні складові, які утворюють зміст концептів. Вони відкрили інваріантні імпліцитні значення, які виникли на основі особливим чином організованого вербального змісту – смислових асоціацій і перекличок у тексті Нового Завіту. Таке дослідження дозволяє з’ясувати підтекст твору, виявити основні смислові постулати, які декларуються через текстові структури.
ЛІТЕРАТУРА
1. Цит. наводяться за текстом: Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької наново перекладена / Пер. І. Огієнка. – К., 1992.
2. Цит. за книгою: Верклер Г. Герменевтика. Принципы и процесс толкования Библии. – Б. м., Б. р.
3. Моррис Леон. Теология Нового Завета, Санкт-Петербург, 1995.
4. Проскуряков М. П. Концептуальная структура текста. СПб., 2000.
5. Уфимцева А. А. Роль лексики в познании человеком действительности и в формировании языковой картины мира // Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира / Отв. ред. Б. А. Серебренников. М., 1988.
6. Чернейко Л. О. Лингво-философский аналіиз абстрактного имени. – М., 1997.